Тітка у гостях, дружина вся в сльозах
Роберт прокинувся посеред ночі від дзвінка у двері. На іншому боці ліжка сонно заворушилася його дружина. Він ніжно провів рукою по її плечу:
Люба, спи спокійно, я сам все владнаю.
Він обережно встав, потягнувся й дриґаючи носком старих тапок, рушив до дверей. Шепочучи, буркнув:
Хто там, на таку лиху ніч?
Відчинив а там на порозі стоїть його тітка Софія з велетенською валізою. За нею човгає її чоловік, дядько Павло, старанно тримаючись в тіні.
Мій дорогий небоже! вигукнула тітка так голосно, що спалахнули всі сквозняки у підїзді. Невже ти не радий мене бачити? Давай-но обійму! і вчепилася в Роберта так, ніби намагалася перетворити його на вареник.
«Бувай, спокійний сон» зітхнув Роберт, покірно тягнучи її багаж в коридор, то і справа зачіпаючись об тапчан.
Решта ночі минула у хаосі, схожому на українське весілля: тітка навідріз відмовилася лягати на диван («Спина, кажу, тріщить!»), потім взагалі заявила Робертові, що краще вже хай він сам її вкладає спати. Дружина Наталка увесь цей час спостерігала за гостями з виразом «грім на голову». Не минуло й години, як тітка перевернула всю квартиру догори дриґом. У кінці-кінців усі розбрелися по спальних місцях: тітка з дядьком зайняли ліжко, а Роберт із дружиною змушені були облаштуватися на вічно провислому дивані.
Як гадаєш, скільки вони тут сидітимуть? пошепки запитала Наталка, підсовуючи Робертові на сніданок гарячу гречку та склянку кефіру.
Поняття не маю. Спробую заміряти градус настрою після роботи.
Дружина слухала з нервовим стовбурченням храп тітки із сусідньої кімнати і попросила:
Роби щось, мені страшно! Постарайся сьогодні раніше повернутися.
Спробую, пообіцяв Роберт і зник за дверима, як лелека, що ховається від дощу.
Повернувшись із роботи, він побачив святково накритий стіл, на якому красувалася румяна ковбаса та оселедець у сметані.
Заходь, мій хлопчику, зараз святкуватимемо справжні родинні вечорниці! залунало з кухні тітчине сопрано.
Дружина з полегшенням шепнула Робертові на вухо:
Як добре, що ти вже прийшов, бо я вже була готова бігти за священником.
Посідали. Роберт, насупившись, вирішив прямо спитати:
Тітко Софіє, надовго ви до нас?
Уже виставляєш? обурилася тітка, підкидаючи брови до самої хустки. Чи то, може, ми вам тут не потрібні? Павле, ти чув нас уже виганяють!
Та ви що залишайтесь, скільки душа забажає! невпевнено сказав Роберт.
Ми й не збиралися кудись! Ми вже свій будинок у Черкасах продали тепер тільки ви в нас і лишилися. Не станеш же ти, мій дорогенький, тітку на вулицю виганяти? Потерпи ще трішки, поки Бог не забере
Тітка витерла сльозу так гірко, що навіть дядько Павло на мить відірвався від вінегрету.
Роберт витріщився, щелепа звисла, Наталка в істеричних сльозах кудись чкурнула. Тиша запанувала з тієї озвучкою, як на похороні батарейки в пульті від телевізора.
Тітка накинулася з новою силою, цього разу не на котлети, а на дядька:
І ти чого мовчиш? Крім їжі нічого не бачиш? Може щось скажеш?
Підтримую тебе цілковито, люба, тихенько промурмотів дядько Павло.
Ну, справжній командир! закотила очі тітка. Слова зайве не скаже. В нашій родині все вирішую я а він лиш згоджується. Що, Робертику, щасливий у такому товаристві?
Звісно, тітко, лишайтеся, скільки забажаєте зітхнув Роберт, чуючи, як дружина знову схлипує біля вхідних дверей.
Їли всі з таким ентузіазмом, ніби востаннє бачать борщ і соління на світі. Тітка, озирнувшися на спорожнілий стіл, нарешті відпустила:
Ой, наїлася аж до самих вух. Та знаєте, дурник мій, я лиш пожартувала: приїхали ми на огляд у лікарню, побудемо три дні та й гайнемо назад до Черкас. А ти молодець не втрачаєш глузду, навіть коли тебе страшно налякати. Оце справжня родина! А після моєї смерті квартиру отримаєш, бо дітей ми не маємо тож ти, Роберте, єдиний мій спадкоємець.
Роберт нарешті зітхнув з такою полегшенням, ніби виграв в лотерею триста тисяч гривень. Дружина ж за ті дні обернулась на справжню печальну дівчину, бо скільки не намагалася догодити тітці то борщ «водяний», то котлети «можна розбивати шибки», то прати невміє, то підлогу не так миє, як у Львові ті знамениті прибиральниці
На прощання тітка підморгнула і зашепотіла Робертові на вухо:
І як ти на такій смутній красуні оженився? Вона що, вагітна? Все плаче і плаче!
Щойно родичі зачинили за собою двері, Наталка заходила в козацький танок радості посеред коридору:
Може, вже не повернуться?! Славімо Господа, може, ми врятовані!
Я б не поспішав так радіти. Здається, тітці у нас сподобалось
Ну я так більше не витримаю! простогнала дружина.
У той момент дзвінок задзеленчав знову.
Та не може бути! Роберт підскочив з дивана. А, це ж будильник! полегшено засміявся: попереду на нього чекала ще одна чудова українська доба.
