Одного літа я їздила в Трускавець у санаторій на детокс-програму. Очищала організм, як годиться. В один зі спекотних днів вирішила полежати під сонечком, і от поруч, на лежаку, відпочиває дівчина, ну просто з обкладинки журналу. Познайомились, заговорили як це часто буває на курорті. Говорили про наші цілі на цьому лікувальному голодуванні.
Мені треба скинути 400 грам, каже вона мені. Я, звісно, починаю сміятись думала, жартує. Але яка там!
Та я вже рік, як живу жирною, скрушно зітхає. Хлопець мені сказав: якщо не схудну, піде від мене. Бачиш, показує живота, шкіру вщипнула. Сісти стидно…
Після цієї розмови я ще довго ходила під враженням. В голові крутилась фраза: Ліза 400 грам.
Виходить, за мірками її хлопця, таких, як я, треба просто з скелі скидати, бо у якійсь уявній ідеальній “Спарті” для пухкеньких місця нема.
Днями опинилася в великій компанії, влаштували святкування в ресторані десь на Либідській в Києві. Багато нових облич. Там сиділа дуже доглянута жінка, ноги на ногу поклала, колготки трохи блищать, на ідеальній нозі туфелька ледве тримається, вона пє воду з келиха, на неї всі чоловічі погляди липнуть.
Аж приходить її чоловік, підходить до столу, тисне всім чоловікам руки, жінці зло і крізь зуби: “Прикрийся! Випятила ляшки!..”
Вона злякано випрямилась, покрасніла, попросила у офіціанта плед, хоча сиділа біля каміну. Загорнулась і сиділа до кінця вечора мов мокрий горобчик.
Я якось надумалась читати біографії наших класиків: письменників, поетів шукати в них секрети їхньої величі. Але швидко закинула цю справу: важко склеїти образ живої людини з її слабкостями і її геніальні твори.
Останньою краплею була біографія Лева Толстого. Ну люблю я “Анну Карєніну”, що поробиш. Але деякі факти його життя читати боляче. Любив він за смертю спостерігати А коли після пятої дитини (донечки Марії) його дружина Софія захворіла, ледве одужала, лікарі їй народжувати більше заборонили, то Толстой їй: Та що ви, навіщо вона тоді мені? А Софія народила 13 дітей
Заходжу в інстаграм а там суцільні українські “Барбі”. Їхній день: спортзал, солярій, спа-процедури, обгортання. Вони роблять своє ідеальне тіло, а індустрія краси тільки допомагає. Реальна робота бути професійною красунею, і це, між іншим, недешево.
Я з повагою ставлюся до будь-якої праці. Але щось у нас у суспільстві перевернулось з ніг на голову. Дівчатам кажуть: треба бути такою-то худа як гілка, брови вищипані, губи як подушка, попа що горіх, і всі кивають й підганяють себе під ці стандарти.
А хлопцям ще тяжче як обрати серед однакових ляльок?
Памятаю, як із чоловіком були на ринку садових товарів на Петропавлівській Борщагівці. Він вибирав щось для дачі, а я тинялась між рядами. Дійшла до стенду з гномами яскраві такі, в червоних шапках, під мухомори косплеять. Біля нього двоє чоловіків: один гномів піднімає, розглядає, а інший сміється:
Обирай вже, братчику! Ти й вчора так само дівчат на Подолі вибирав!
Смішно, чесно.
Дівчата, дорогенькі мої: Ліза 400 грам, Світлана “Прикрий Ляшки”, Софія 13 дітей Як же так? Чому дозволяєте собі не любити себе, не цінувати, не поважати? Чому стосунки, де вас сприймають як бракований товар, ви називаєте коханням? Хто сказав, що ідеальне обличчя чи тіло обовязкова умова щастя?
У мене купа доказів, що зовнішність взагалі не має значення у стосунках.
Знайома з моєї групи зустріла майбутнього чоловіка у лікарні на Галицькій у нефрологічному відділенні: халат, бліда, замучена, під халатом висить катетер, а він у неї закохався з першого погляду.
Згадайте Фріду Кало! Бачили її? А брови? За нею залицялись найкращі чоловіки епохи!
Багато років тому мені невдало видаляли вісімку все спухло, ясна розірвали, щока розпухла, температура за сорок. Лежу вдома з подушкою-щокою, чоловік годує мене кефіром, бо нічого іншого і проковтнути не можу.
В кефірі зробились вусики виглядаю як справжня кумедна баба. Дивлюсь на себе в дзеркало, ледь не плачу. А він каже: Ти в мене найгарніша на світі, чуєш? Зараз теж! Виходь за мене, а? щирість така, що тут одразу і віриш.
Після, звісно, був ресторан, квіти, каблучка і Я погоджуюсь! під овації. Але найбільше ціную те, перше, освідчення. Бо краса не про зовнішність, і любов не про ідеальність.
Наші недосконалості це й є наша унікальність. Нас за це і люблять за те, ким ми по-справжньому є!
Взагалі, ідеалів не існує. Точніше, у кожного свій.
Я ось зараз вирішила ставити брекети, бо зуби криві. Чоловік підтримав:
Я обожнюю твою посмішку та не розумію, навіщо себе мучити брекетами. Якщо хочеш став, але я би все лишив як є.
Після народження сина важила аж 118 кілограмів, а чоловік сипав компліментами, аж мотивацію худнути відбивав. Я схудла, коли сама захотіла.
Переглядали днями фото, де я з малюком, широка як диван. Питаю його:
Чому ти не казав мені худнути, я ж була така пухкенька?
Бо ти моя рум’яна пампушечка. Хочеш худни, мені все подобається!
А коли років 5 тому спалахнув псоріаз, і все тіло покрив амебами, їхали на море, я відмовлялась роздягатись на пляжі Він питає: А що не так? І я раптом зрозуміла він справді не бачить проблеми. Для нього я красуня, і все, що бачить це мене, а не псоріаз.
Я не рекламую тут свого чоловіка я про інше. Якщо чоловік вимагає від вас бути ідеалом у його розумінні це не любов, це домінування.
Дівчино, тобі кажуть, що ти смачне наливне яблучко, а твій бачить лише мятинки? Та йому не яблуко треба, а контролювати!
Звісно, можна за ним піти із страху втрати Але здумаємось втратити що? Тирана, для якого ти всього лиш садовий гном з червоною шапкою?
Чоловіки люблять домінувати, так, така природа. Але справжній авторитет це коли за ним хочеться йти, бо він викликає повагу, а не страх.
Покора має бути не повинністю, а вибором. Обираєш іти за тим, хто впевнений, сильний, надійний і ласкавий. За тим, хто піде з тобою хоч в Карпати, хоч у вир життя, а ти довіряєш, але вибір іти твій.
А право вести тебе ще треба заслужити.
