Марія сиділа в своїй затишній хаті у Львові, дивлячись на валізу, яку щойно спакувала. Її донька, Оксана, подзвонила напередодні з просьбою, від якої неможливо було відмовитися: «Мамо, приїжджай до нас на тиждень, посиди з Юрчиком, нам з Іваном треба розібратися з справами». Марія, яка обожнювала свого п’ятирічного онука, одразу погодилась. Вона уявляла, як гратиме з Юркою, читатиме йому казки, водитиме на прогулянки. Але переступивши поріг доньчиного дому, вона зрозуміла: її чекає не тиждень радощів з онуком, а каторга, про яку ніхто не попередив. Серце Марії стиснулося від образу, але відступати було нікуди.
Оксана зі своїм чоловіком, Іваном, мешкали у просторих хоромах у центрі Львова. Марія завжди дивувалася, як доньці вдається поєднувати роботу, родину та охайний дім. Та ввійшовши всередину, вона ахнула: кухня була завалена брудною посудою, у вітальні валялися іграшки, а на підлозі чорніли плями, які ніхто не поспішав витерти. Оксана, обіймаючи матір, швидко промовила: «Мамо, ми виїжджаємо завтра зранку, Юрко з тобою, ти ж впораєшся? А, і ще, якщо буде час, може, трохи прибереш?» Марія кивнула, але в душі заворушилося неприємне передчуття. «Трохи» — це слово вона недооцінила.
Наступного дня, провівши Оксану та Івана, Марія залишилася з Юрком. Вона була готова до його витівок, до нескінченних «чому» і навіть до того, що він відмовиться їсти кашу. Але вона не була готова до того, що дім перетвориться на її особистий жах. Юрко, як будь-який п’ятирік, носився по хаті, розкидаючи іграшки. Марія бігала за ним, намагаючись навести хоч якийсь лад, але це було наче Сизифова праця. До вечора вона знайшла список, який Оксана залишила на холодильнику: «Мамо, будь ласка, перепрай білизну, помий підлогу, розбери шафу, сходи за продуктами». Марія застигла, відчуваючи, як кров приливає до скронь. Це не була просьба посидіти з онуком — це була заявка на повноцінну прислугу.
Кожен день перетворювався на марафон. Вранці Марія готувала Юркові сніданок, потім вела його до парку, щоб він не нудився. Повернувшись, годувала його обідом, мила посуд, прала, прибирала. Шафа, яку Оксана просила «розібрати», виявилася хаосом зім’ятої брудної одягини, яку довелося перекладати наново. Продукти? Марія тягнетька важкі торби з магазину, а Юрко смикав її за руку, вимагаючи морозиво. До вечора вона впадала з ніг, але замість відпочинку сідала читати онукові казки, бо він не засинав без них. Марія любила Юрка, але з кожним днем її сили танули, а образа росла. «Я приїхала заради онука, а не щоб стати їхньою служницею», — думала вона, дивлячись на своє відбиття в дзеркалі, де з’явилися нові зморшки.
До середини тижня Марія не витримала. Вона подзвонила Оксані й, намагаючись тримати голос рівним, запитала: «Оксанко, ти просила мене посидіти з Юрком, але чому я роблю всю роботу по дому?» Донька, здавалося, здивувалася: «Мамо, ну ти ж вдома, я подумала, тобі не складно. Ми ж з Іваном з ніг звалилися, нам ніколи». Марія ковтнула грудку в горлі. Їй хотілося кричати, що вона не молодичка, що в неї болить спина, що вона теж заслуговує на відпочинок. Але замість цього вона лише сказала: «Я приїхала заради Юрка, а не заради твого дому». Оксана пробубоніла щось про «не подумала» і пообіцяла розібратися, але Марія вже не вірила в зміни.
Наприкінці тижня, коли Оксана й Іван повернулися, хата сяяла чистотою, Юрко був щасливий, а Марія почувала себе вичавленою, як лимон. Оксана обійняла її, промовивши: «Мамо, ти найкраща, без тебе б не впоралися!» Але в цих словах Марія почула не подяку, а підтвердження того, що нею скористалися. Вона посміхнулася, поцілувала Юрка й поїхала додому, пообіцявши собі, що більше не погодиться на такі «прохання» без чітких умов. У її серці боролися любов до доньки й онука з гірким відчуттям, що її добротою просто знеслились.
Тепер, сидячи в своїй хаті, Марія думає про те, як сказати Оксані правду. Вона любить Юрка й готова проводити з ним час, але не ціною власного здоров’я й гідності. Вона більше не хоче бути невидимою помічницею, чиї зусилля сприймають як належне. Марія знає: наступна розмова з донькою буде нелегкою, але вона готова відстояти себе. Заради Юрка, заради їхньої родини, але, найголовніше, заради самої себе.
