Хвору бабусю звали доживати віку до онука. А коли дізналися, що в нотаріуса лежить заповіт — рвали на собі волосся.
— Доброго ранку, кохана, — Настенька скривилася, почувши в телефонній трубці голос свекрухи Марії Павлівни. Якщо та дзвонить — значить, збирається зіпсувати це саме добре ранко.
Настенька ледве терпіла Марію Павлівну. Взаємно. І справа була зовсім не в тому, що невістка була поганою людиною. Просто вона стала дружиною її нелюбого старшого сина Олега й автоматично потрапила до списку небажаних осіб.
— В мене для вас чудова новина, — з єхидством продовжила Марія Павлівна. — Моя свекруха, Ганна Леонідівна, тепер житиме з вами. Потрібно відпрацювати незаслужено отриману квартиру.
Настенька полегшено зідхнула — це була аж ніяк не погана новина. Зазвичай свекруха вигадувала для неї гірші пастки. Спочатку молода жінка не розуміла, чим так дістала матір чоловіка, аж поки він не розповів їй історію.
Олег був старшим із трьох дітей Марії Павлівни. Народила його вона без чоловіка, як то кажуть, ще в дівках, і дуже соромилася його присутності у своєму житті.
Втім, незважаючи на це, гарненькій жінці з трирічним сином вдалося привабити представного й досить заможного вдовця Івана Петровича. У законному шлюбі в них з’явилися ще двоє дітей — хлопчик і дівчинка.
Вітчим Олега був чоловіком кмітливим і діловим, піднявся ще у 80-х, відкрив кооператив. Потім встиг не збанкрутувати у 90-х, а в 2000-х і зовсі пішов угору.
Дітей своїх ніколи не ділив на рідних і нерідних — як людина справедлива, завжди купував усім порівну іграшок, одягу, їжі.
Але й ременя міг влупити кожному однаково, якщо було за що.
Однак Марія Павлівна робила між дітьми різницю. Між підзатильниками й щипками не раз шипіла Олегу:
— Навіщо я тебе народила, чорнявий, увесь у батька невдаху? Як ворона серед голубів, — натякала вона на своїх світловолосих дітей.
Чим був винен нещасний хлопчик — невідомо. Адже він не просив у матері квитка у життя, та й чоловіка їй знайти допоміг саме він.
Іван Петрович пожалів заплаканого в скверику після чергової лайки матері хлопця й підійшов заспокоїти. Так і познайомився зі злою жінкою.
Чоловіком і батьком Іван Петрович виявився чудовим — дружину пестив, на дітях не економив. Грошей і уваги йому вистачало на всіх, зайвий рот не був тягарем, і Олег ніколи не почував себе чужим. А от молодші брат і сестра, підштовхувані матір’ю, постійно намагалися вказати йому його місце.
— Ти нам ніхто, ми тобі не родичі, наш тато тебе годує й одягає, — то й чулося під час їхніх дитячих свар
