Вона була впевнена, що знайшла килим але всередині хтось стогнав і рухався.
Погода видалася теплою та сонячною, і Марія вирішила скористатися нагодою провітрити свої «подушки» та «ковдру». Замість подушок у неї були паперові мішки, набиті тирсою, а за ковдру служив старий настінний килим із узором оленів. Вона акуратно розвісила його на мотузці між деревами, а поруч поставила деревяну лавку, вкриту червоною штучною шкірою, розклавши на ній свої «подушки».
Марія вже понад рік була бездомною. Її мрією було зберегти гроші, відновити втрачені документи і повернутися додому до рідного села на Волині, де чекали спогади про родину та звичайне життя. А поки доводилося жити в покинутому лісниковому будиночку, який колись стояв у густому лісі. Тепер на місці лісу була величезна звалище.
Спочатку запах ледь відчувався, але з часом купи сміття зростали не по днях, а по годинах. Сюди вивозили все: будівельне сміття, зламані меблі, старий одяг, посуд. Так Марія здобула невелику шафу, потертий пуф і навіть деревяну скриню з одягом, який хтось викинув як непотріб.
Згодом почали приїжджати вантажівки з супермаркетів вивантажували прострочені продукти. Після ретельного перебору інколи траплялися цілком їстівні овочі, фрукти і навіть заморожені напівфабрикати. Але з водою було важко. Доводилося носити її з брудної річки, фільтруючи крізь ганчіря та вугілля, зібране з того ж сміття.
Дров було багато скрізь валялися зламані стовбури дерев, тому розтопити піч не становило проблеми. Дні зливались у монотонне існування, а заощадити навіть трохи грошей вдавалося рідко. Монети в кишенях викинутого одягу траплялися дуже рідко, а гаманці вважалися знахідкою століття.
Однієї ночі її розбудив звук наближаючогося авто. Це було звично більшість людей вивозили сміття вночі, щоб їх не побачили. Але цього разу щось здавалося дивним. Авто було дорогим, великим, майже позашляховиком. У місячному світлі воно нагадувало звіра на колесах.
З машини вийшов чоловік, повільно витягнув з багажника масивний рулон і потягнув його глибше в купи сміття.
«Невже покрівельний матеріал? Можна було б латати дах Дощі скоро почнуться», подумала Марія, мовчки підбадьорюючи незнайомця: «Ну швидше, швидше, йди вже!»
Чоловік залишив рулон у ямі між навали сміття, оглянувся, ніби вагаючись, потім махнув рукою і повернувся до авто. За кілька хвилин двигун заревів, і машина зникла в темряві.
«Нарешті», з полегшенням видихнула Марія і почала переодягатися в робочий одяг.
Надівши величезні гумові чоботи, вона вийшла в двір. Небо вже світлішало, повітря наповнював аромат лісу. Вона згадала, що за пагорбом є галявина, де ростуть гриби варто заглянути туди вранці.
Підійшовши до місця, де чоловік залишив рулон, вона очікувала побачити смугу покрівельного матеріалу або товстого поліетилену. Але замість цього на землі лежав акуратно згорнутий килим. Не просто якийсь а такий, що колись прикрашав багаті будинки.
«Ого Східний стиль, мабуть. Який гарний, важкий. Шкода, що не для даху», розчаровано відзначила Марія, але потім додала: «Може, візьму? Складу вдвоє буде кращий матрац, ніж ті мішки з тирсою».
Навіть обраділа ідії і швидко підбігла до рулону. Спробувала підняти занадто важкий. Тоді обережно потягнула за край, щоб розгорнути. І раптом почула всередині хтось стогнав!
Марія, яка за рік життя на вулиці бачила всяке, вперше відчула страх аж до тремтіння в колінах. Підійшла ближче і крикнула:
«Хто там?»
Тиша. Потім знову стогін і ледве чутний жіночий голос:
«Це я Наталія Семенівна»
З над
