Вона була впевнена, що знайшла килим але хтось у середині стогнав і рухався.
Погода видалася теплою та сонячною, і Марія вирішила скористатися нагодою провітрити свої «подушки» та «ковдру». За подушки служили паперові мішки, набиті тирсою, а за ковдру старий настінний килим із оленями. Вона акуратно розвісила його на мотузці між деревами, а поруч поставила деревяну лавку, вкриту червоною шкірзамінницею, розклавши на ній свої «подушки».
Марія була бездомною вже понад рік. Її мрією було заробити трохи грошей, відновити втрачені документи та повернутися додому у рідне село на Поділлі, де чекали спогади про родину та звичайне життя. А поки доводилося жити в покинутому лісничівні, що колись стояв у густому лісі. Тепер на місці того лісу величезне звалище.
Спочатку сморід був ледве помітний, але з часом купи сміття зростали не по днях, а по годинах. Сюди вивозили все: будівельне сміття, зламані меблі, старий одяг, посуд. Так Марія здобула собі невелику шафку, потертий пуф і навіть деревяну скриню з одягом, який хтось викинув як непотріб.
Згодом почали приїжджати фургони з супермаркетів вивантажували прострочені продукти. Після ретельного перебору інколи траплялися цілком їстівні овочі, фрукти і навіть заморожені напівфабрикати. Але з водою було важко доводилося носити її з брудної річки, фільтруючи крізь ганчіря та вугілля, знайдене на тому ж звалищі.
Дров було багато скрізь валялися зламані стовбури, тому розтопити піч не становило проблеми. Дні зливалися в одноманітне існування, а заощадити навіть трохи грошей вдавалося рідко. Монети в кишенях викинутого одягу траплялися нечасто, а гаманці вважалися знахідкою століття.
Однієї ночі її розбудив звук підїжджаючого авто. Це було звично більшість людей привозили сміття в темряві, щоб їх не впізнали. Але цього разу щось здалося дивним. Авто було дороге, велике, майже позашляховик. У місячному світлі воно виглядало як звір на колесах.
З нього вийшов чоловік, повільно витягнув з багажника масивний рулон і потягнув його глибше в купи сміття.
«Чи не покрівельний матеріал? Можна було б латати дах Дощі ж незабаром», подумала Марія, мимоволі підбадьорюючи незнайомця: «Ну швидше, швидше, йди вже!»
Чоловік залишив рулон у ямі між сміттєвими насипами, оглянувся, ніби вагаючись, потім махнув рукою і повернувся до авто. За кілька хвилин двигун заревів, і машина зникла в темряві.
«Нарешті», видихнула Марія і почала переодягатися в робочий одяг.
Натягнувши величезні гумові чоботи, вона вийшла у двір. Небо вже світлішало, повітря було наповнене лісовим ароматом. Вона згадала, що за пагорбом є галявина, де ростуть гриби варто заглянути туди вранці.
Підійшовши до місця, де чоловік залишив рулон, вона очікувала побачити смугу покрівельного матеріалу або товстий поліетилен. Але замість цього на землі лежав акуратно згорнутий килим. Не абиякий такий, якими колись прикрашали заможні домівки.
«Оце так Бухарський, схоже. Який гарний, важкий. Шкода, не для даху», з розчаруванням помітила Марія, але потім додала: «Але можливо, візьму? Складу вдвоє, буде кращий матрац, ніж ті мішки з тирсою».
Вона навіть потішилася від цієї ідеї і швидко підбігла до рулону. Спробувала підняти заважкий. Тоді обережно потягнула за край, щоб розгорнути. І раптом почула у середині хтось стогнав!
Марія, яка за рік на вулиці бачила всяке, вперше від страху аж підко
