Світлана і досі не-și poate повірити у те, який фортель зігнала з нею доля, коли її запросили на роботу, що здавалася справжньою мрією. Допомогти заможній родині та поселитися у просторий дім під Києвом такою оказією нечасто життя обдаровує. В обійсті їй довірили піклуватися про двох бешкетних, допитливих хлопчиків обом щойно виповнилося пять. Родина насправді була дивною: подружжя трималося на відстані одне від одного, а дружина майже не виявляла зацікавленості до дітей і родинних справ. Натомість її чоловік, Павло, цінував кожну миттєвість поряд із малечею.
Проводячи дедалі більше часу разом із Павлом та хлопчаками, Світлана відчула, як у грудях розгорається особливе тепло, попри те, що знала у чоловіка вже є дружина. Її здивування стало безмежним, коли Павло одного вечора сам зізнався у своїх почуттях і поділився рішенням подати на розлучення. Розумів, що його із дружиною обєднують лише діти вона була байдужою навіть до них.
Збентежена відкриттям Павла, Світлана й гадки не мала, що події можуть повернути у такий бік. Вона розуміла, наскільки все непросто, якщо ступати цим шляхом із чоловіком, якого ще недавно вважала чужим. Серце рвали протиріччя, і вона не могла збагнути, чи зможе забути про відчуття, що зявилися.
Минав час, Світлана доглядала дітей, виконувала свою роботу і бачилася із Павлом. Дедалі частіше вона замислювалася, що принесе їм майбутнє. Усвідомлювала: треба бути обачною, не поспішати із рішеннями, що можуть мати вплив не лише на її життя, а й на долі хлопчаків.
В душі Світлани панував неспокій, і вона відчувала попереду чекають ще складніші вибори та невідомість. Вона мусила ретельно зважувати кожен крок, аби не скривдити себе чи дітей, яким віддавала турботу й ніжність. Що б не трапилося далі, Світлана тільки молила Бога, щоб її рішення врешті привели до щастя і справжньої любові.
