**Щоденниковий запис**
Готувала вечерю для родини, а друзі моєї доньки зїли все!
Моя донька, Соломія, душа компанії. Її щирість і радість притягують друзів, як мед бджіл. У нашому будинку в Києві завжди товпляться товариші не лише з її класу, а й зі старших. Радію, що вона така товариська, але останнім часом ситуація виходить з-під контролю, і я на межі відчаю.
Все почалося, коли Соломія звикла запрошувати друзів до нас. Зими були холодні, тож я не заперечувала хай граються в теплі. Спочатку вона частувала їх чаєм з печивом, ставила музику, вигадувала ігри. Мене навіть зворушувала її гостинність. Але тепер вона приводить зовсім незнайомих мені підлітків, і їхня поведінка мене шокує.
Минулого тижня, повернувшись з роботи, я побачила в кухні двох юнаків. Вони пожирали капустняк, якого вистачило б на два дні, прямо з каструлі! Жмені не лишилося! Брудні тарілки вони накидали в мийку та пішли, навіть не попрощавшись. Я була в люті. Вечеряти було нічого, а сил готувати знову нуль.
Я намагалася пояснити Соломії, що не можна запрошувати незнайомців і годувати їх нашою їжею. Печиво, цукерки ще ладно. Але те, що в холодильнику, лише для родини. Донька почервоніла від злості, назвала мене жадібною, потім із тріском зачинила двері у свою кімнату так, що аж шибки дзвеніли. Вона замкнулася і відмовлялася розмовляти. Я відчувала провину, але що я могла зробити?
Приготувала картоплю з котлетами, покликала всіх до столу. Соломія відмовилася їсти, ніби я її ворог. Наступного дня, перед роботою, я попередила: «Їжі вистачить на два дні, повертаюся пізно, не розраховуй, що щось приготую». Та, прийшовши о пів на дванадцяту, побачила чоловіка, Богдана, який смажив картоплю в порожній кухні. Друзі Соломії знову все зїли. Вона знову замкнулася, не бажаючи пояснювати.
Я в розпачі. Як їй це пояснити? Вона не слухає, кидає безглузді звинувачення: «Ти егоїстка, ти ненавидиш моїх друзів!» Це підлітковий вік? Ми з Богданом щось зробили не так? Я не знаю, як далі вчинити. Серце болить: я хочу щастя доньки, але безлад у будинку стає нестерпним.
Я не скупа, але наш бюджет і так напружений. Ми з чоловіком працюємо до виснаження, щоб прогодувати родину. Я витрачаю сили на смачні страви, а ними ласують чужі люди. Мама каже: «Треба бути жорсткішою!» Але я не хочу жорстокості. Хочу вирішити це мирно, але як? Соломія уникає мене, і я відчуваю, що втрачаю власну дитину.
Що б ви зробили на моєму місці? Як пояснити їй, що це завдає нам шкоди, не образивши? Як встановити межі, щоб наш дім не став їдальнею? Може, хтось стикався з таким? Порадьте щось я вже на межі.
