Олена і Михайло одружені вже більше десяти років. Нам по тридцять, Михайло працює директором у великій компанії в Києві, а я у салоні краси. У нас двоє дітей Андрій і Марічка. Я йду у декрет, а потім взагалі залишаю роботу. Грошей нам вистачає, бо Михайло отримує стабільну зарплату в гривнях.
Михайло справжній карєріст, часто буває в командирках і проводив вільний час з мамою. Теща Галина колишня акторка, вміє грати хвороби й гнів, аби привернути до себе увагу сина. Одного разу на сімейному зібранні вона підходить до мене і каже:
Михайло лише мій, і не важливо, що ти його дружина. Для нього сімя тільки я! Ти ж теж мама, розумій мене. І що б не сталося, ти завжди повинна допомагати чоловіку!
Ці слова запамятовуються мені назавжди. Наступного ранку я прошу Михайла пояснити, що сталося. Він намагається виправдати мамину поведінку, мов це просто жарт.
Але хороше колись закінчується. Минулого року Михайло втрачає роботу, починає пити, щоб згасити сум. Я знову повертаюся до салону краси.
Я не втрачаю надії, що колись чоловік здобуде розум і повернеться до колишнього себе. Але дійсність падає нижче. Я подаю на розлучення, і Михайло переїжджає до мами.
Я з полегшенням дихаю, бо мені не треба вже годувати ще одну рот. Через місяць Галина телефонує:
Ти забула, що я казала? Ти завжди повинна допомагати чоловіку! Моя пенсія не дозволяє, тому вимагай від мене щомісячно гривні, щоб підтримати Михайла!
Такого нахабства я не чекала. Я відповідаю, що подам на алімент, бо обовязок батька забезпечити дітей.
Галина відповідає, що саме я привела її сина в таке становище.
Мене обурює її тон, і я викупаю розмову. Проте цікаво, що я все ще люблю колишнього чоловіка, хоча вже не знаю, як жити далі.
