Вона поставила на собі хрест. А потім доля подарувала їй нове життя…
Олег увійшов у квартиру пізно ввечері. На обличчі — втома, в очах — внутрішня боротьба. Мовчки зняв черевики, пройшов у кухню і сів за стіл.
— Олеженько, будеш вечеряти? — метушилася навколо Мар’яна. — Я тут качку запекла, як ти любиш. Дивись, з яблуками… Чого такий похмурий?
Він подивився на неї прямо, без звичайної посмішки:
— Мар’яно, нам треба серйозно поговорити. Я більше не можу жити на два доми. Коли ми, нарешті, будемо разом? У мене ж є квартира.
Мар’яна раптом похмурішала. Усе, від чого вона так довго тікала, наздогнало її.
— Гаразд, — тихо промовила вона. — Але спочатку ти маєш познайомитися з моїми дітьми.
Зустрілися в кафе. Богдан та Тарас сиділи по один бік столу, Оксана — поруч із Мар’яною. Коли Олег увійшов, діти завмерли, наче вкопані. Від несподіванки роти роззявили. Мар’яна навіть не відразу зрозуміла, у чому справа. Але коли сини обмінялися гарячими поглядами, все стало ясно…
— Ти жартуєш, мамо?! — першим вибухнув Богдан. — У такому віці влаштовувати особисте життя?! Що за сором?
— Мам, ми думали, ти адекватна… — додав Тарас. — У твої роки жінки стають бабусями, а не чоловіків до хати ведуть.
— Мені всього сорок чотири, — тихо заперечила Мар’яна.
— Ото ж і жила б спокійно, сама. Ми з Богданом знімемо квартиру. Нам під одним дахом з тобою та твоїм кавалером не по дорозі.
А Оксана відвернулась. І цілий місяць не промовила з матір’ю ані слова.
Мар’яна не плакала. Вона просто сиділа вночі в тиші й згадувала своє життя. Як усе починалося.
…Колись вона була відмінницею. Спокійна, розсудлива дівчина, з гарною родиною, з батьками, що обожнювали її й мріяли, що дочка вступить до престижного університету. Але в сімнадцять вона закохалася. В Олега.
Йому було двадцять чотири. Високий, з хрипкуватим голосом, міцними руками й гордим поглядом. Батькам він не сподобався одразу. Тато вигнав його, коли той прийшов просити її руки. Але Мар’яна нікого не слухала — і через пару місяців поїхала з Олегом до іншого міста.
Спочатку усе було, як у казці. Народився першенець — Богдан. Батьки допомогли, купили їм квартиру. Потім з’явився Тарас — і на щастя дали ще й трешку. Але в цей момент казка почала перетворюватися на побутовий кошмар.
Родичі Олега виявилися п’ючими. Брат — нероба, батьки — гуляки. Олег став затримуватися в них дедалі частіше, інди пропадав на тижні. Робота? Ха. Хто візьме чоловіка, що по-чорному гуляє щомісяця?
Мар’яна тягнула все сама. Працювала на двох роботах, вчилася заочно. Ввечері — прибирання. Соромилася просити допомоги в батьків. А чоловік усе частіше лежав на дивані, вимагаючи «пива холодного».
Коли вона прийшла з консультації — вагітна третім — і почула: «Піни нема? Ну, сходи купи!», вона не витримала. Написала заяву на розлучення. Сама викликала йому таксі, оплатила. Він сміявся і не вірив. А даремно.
Більше він не повернувся. Замки були новими. Сусідка-бабуся стежила, щоб не влаштовував істерик. Розлучилися швидко. Він навіть не дізнався, що в нього народилася донька.
За три місяці Олег загинув. Пожежа, викликана невимкненою плиткою на дачі. Батьки були в городі, брат вижив, Олег — ні. Мар’яна відчувала провину… але розуміла — вона не була зобов’язана бути нянькою до кінця життя.
Народилася Оксанка. Троє дітей. Робота. Побут. Сон по три години.
Вона забула, що таке жіночність. Забула, як це — бути бажаною. Ставила дітей на ноги. Усі пенсії за втрату годувальника йшли на заощадження дітям.
Особисте життя — викреслила. Вважала, що не має на нього права.
А потім був той дощовий вечір. День народження колеги, пізня зупинка, злива. Автобус не приходив. І раптом — пригальмувала машина.
— Підвезу?
Звичайний чоловік. Погляд теплий. Добрий. Звали Олег. Виявилося — живуть поруч. Потім він чекав її кожного ранку, відвозПотім він чекав її кожного ранку, відвозив на роботу, забирав ввечері, а коли вона вперше зітхнула вільно після довгих років самотності, він просто обійняв її, і стало ясно — любов не має віку.
