Вона вже все вирішила
— Чому ти досі не вдягнений? — Наталка стояла на порозі, ледве стримуючи роздратування. — Ти забув, який сьогодні день?
— А що сьогодні? — Ігор навіть не відірвав погляду від телевізора, ліниво перемикаючи канали. — Знову кудись треба?
— Ми маємо їхати до пологового! Олена народила, ти сам чув. Перша з нашої компанії стала мамою. Ми мусимо її привітати!
— З чим привітати? — чоловік усміхнувся, не припиняючи клацати пультом. — З безсонними ночами? З дитячим плачем? З тим, що життя вже не твоє? Сумнівний привід для святкування.
— Що ти несеш? Сам же говорив, що хочеш дітей! Казав, як мрієш, щоб по домові бігали маленькі ніжки. Щоб дитячі ручки обіймали тебе за шию. Казав — хоча б трьох! Чи мені це приснилося?
— Так, казав. Але ж це просто гарно звучить. Жінкам таке подобається. Ось ти й розтанула, — спокійно відповів Ігор.
Наталка мовчки сіла на диван. Її обличчя застигло від шоку.
— Просто я не хочу дітей. Що тут такого? Більшість чоловіків їх не хочуть. Подумала, що можна пожити для себе? Подорожі, хобі, свобода… А ви всі одразу — діти, сім’я, пелюшки.
— Ти везеш мене? — її голос став крижаним. Вона не втримала образи — адже саме сьогодні збиралася сказати Ігорю найважливішу новину у своєму житті.
— Без нас не впораються? Не хочу бачити всю цю дурничку, муркотання й плач. Підеш потім. Може, і передумаєш народжувати.
Не сказавши більше ні слова, Наталка пішла у спальню. За чверть години вийшла в строгому, елегантному образі. Таксі вже викликане — і слава Богу, не доведеться слухати похмурих коментарів Ігоря.
А вона була так близька до щастя… Ще зранку вона побачила ті дві смужки на тесті. Вона хотіла подарувати йому цю новину ввечері. Але тепер… тепер вже не знала, чи має він право знати.
Наталка завжди прагнула стабільності. Почала працювати ще під час навчання, отримала диплом з відзнакою, і тепер мала чудову роботу, стабільний дохід, власну квартиру — подарунок батьків. Вона робила все правильно. І була готова до дитини. Але ось тільки чоловік, якого вона вважала батьком її майбутніх дітей, виявився лише гарним актором.
Ігор здавався їй дорослим, надійним, серйозним. Його вік, слова, погляди — все вселяло впевненість. Лише сьогодні він уперше зняв маску.
— Я вже все вирішила, — прошепотіла вона в порожнечу машини. Таксист, мовчазний літній чоловік, обернувся, оцінююче глянув і на прощання несподівано сказав: — Вітаю.
Наталка збентежилася. Подякувала й побігла до входу. Там, сяючи від щастя, стояла Олена з маленьким коконом у руках. Батьківські обійми вже тримали малюка. Повітря було наповнене любов’ю.
— Вітаю, кохана! — Наталка обійняла подругу. — Як назвали?
— Данило, на честь тата. Хочу, щоб ти стала хрещеною.
— Із задоволенням, — Наталка посміхнулася, але серце стискалося. Усе, про що вона мріяла, було тут, перед нею, але не з нею.
— Щось трапилося? — тихо запитала Олена, коли вони трохи відійшли.
— Ігор весь цей час брехав. Він не хоче дітей. Хоч і казав, що хоче. А найгірше — я вагітна. Дізналася сьогодні. І тепер… тепер мені доведеться вибирати.
— Наталко, чоловіків знайти можна. А ось можливість стати мамою — не завжди. Моя сестра, наприклад, не може завагітніти. Вона плакала від щастя й болю, коли дізналася, що я чекаю дитину. Ти не маєте відмовлятися від своєї мрії.
— Так я й думаю. Якщо він не змінить думку — піду. Мої батьки будуть щасливі стати дідусем і бабусею.
Ігор свою думку не змінив. Говорив, що діти — це тягар, зайві витрати сил, часу й грошей. Наталка не сперечалася. Усередині вона вже все вирішила.
Через три роки.
— О, Ігорю! — колишня сусідка майже врізалася в нього в аеропорту. — З народженням сина!
— Ви помиляєтеся, у мене немає дітей, — холодно кинув чоловік.
— Та як же? Я бачила Наталку — з коляскою. Малюкові місяців чотири. Я ж, знаєш, рахувати вмію.
Ігор поблід. Він не знав. Або не хотів знати. А тепер… тепер було пізно.
— Де вона? Де ви її бачили?
— Не скажу. Випадкова зустріч. А ти, виходить, із тих… хто свою дитину не визнав.
Ігор залишився стояти. Лише тепер почав розуміти, що втратив. Але через три роки, коли нарешті знайшов Наталку, було пізно. Хлопчик називав батьком іншого. Ігор не міг змагатися. Ні в любові, ні в діях, ні в серці.
Фінал був неминучий. Наталка зробила правильний вибір.
