Оксана відчинила двері, затягнула через поріг важку сумку, перевела дух. І в цю ж мить із кімнати почулося:
— Оксанко, нарешті! Що смачненького принесла? І взагалі, де ти так довго пропадала — я вже від голоду здубію!
Настрій, і без того не найвеселіший, зімявся у колючий клубок. Зрозуміло — Максим знову цілий день сидів, як падишах, на дивані перед телевізором або в комп’ютері в танчики грав. Підлoga, як була брудною, так і залишилася. І навіть білизну в пральку забув закинути. Зато вона, бач яка, запізнилася — доросла «дитина» голодна! А гроші — вони ж, звісно, самі в шафці народжуються!
Важкою ходою, наче сантехник дядя Петро, Оксана пройшла на кухню, розклала покупки й, не переодягаючись, почала крутитися біля плити — адже й їй їсти хотілося! Невінними жертвами її злості стали каструлі й сковорідки.
Максим на дивані слухав-слухав, як вона лайливо брязкає посудом, та не витримав — шум заглушав навіть телевізор. Зі скрипом він підвівся і пішов «налагоджувати тишу».
— Оксано, ну чого ти гуркочеш, як перфоратор? Я ж навіть новин не чую!
Оксана грюкнула тарілкою об стіл:
— Сідай і їж! А як гуркочу — це вже моя справа! До того ж, перфоратор у руках тримав би ти, лентяю!
Максим насупився, але сів і взявся за картоплю з м’ясом. Оксана продовжувала брязкати, навіть не присіла, їла стоячи. Її питання застало його зненацька.
— Поки ти тут диван продавляв, білизну в пральку хоч кинув?
Він розвів руками:
— Оксанко, ну яку білизну? Ти жартуєш? Прати — жіноча справа, а я чоловік, я в цьому нічого не тямлю й тямити не повинен! Якщо закину, то знову кричатимеш, що я шовк на кип’ятінні знищив або пуховик на режимі «кросівки» прання посадив!
— Чоловік з тебе, як з мене королева Єлизавета! І, звісно, за все життя ти не знайшов часу зрозуміти, як працює пралька! — огризнулася Оксана.
Максим образився всерйоз.
— Оксано, це вже занадто! Ти зовсім забуваєшся! Зрозуміло, тобі не подобається, що я зараз без роботи. Але це тимчасово! Не можу ж я йти куди попало, де працювати треба, як коням, а платять — три копійки! До того ж, чоловік має знайти себе у професії! Це не за день відбувається! А ти зі мною так, немов я для тебе підстилка!
Із почуттям самозбереження в Максима сьогодні було явно щось не так. Бо вже на цьому етапі варто було почувати небезпеку. Але він нічого не підозрював і продовжив:
— Ти ж жінка, Оксано! Ти ж маєш бути ніжною й турботливою! А ти постійно гавкаєш і брязкаєш, як будівельний бригадир! Хіба не можна ходити легше й класти речі акуратно?
Оксана коротко прошипіла, але його «внутрішній тривожний датчик» мовчав. Він доїв, засунув тарілку в мийку і почав ходити по кухні, як Ленін у Смольному.
— І до того ж, Оксано, тобі варто б проявляти до мене хоч трохи поваги! Адже я чоловік, твій чоловік, мені це, так би мовити, за статусом належить! Ось подивись на Оленку! Як вона свого Андрія пестує — пилинки здуває! І живуть вони, як голуб із голубкою — ніколи ні сварки, ні галасу. Ось так треба! Чому я маю тобі такі прості речі пояснювати?
Максим завернув біля вікна і тільки тепер помітив щось не так. Оксана примружилася, ніж кішка перед стрибком, а в її правій руці ледве помітно лежала ручка сковорідки. Чавунної. Вагою п’ять кілограм. А Оксана була жінкою здоровою, могла й не таке підняти…
— Оленка… З Андрієм, — протягла вона зі свистом.
Оленку з Андрієм у їхньому будинку знали всі. Молода пара отримала квартиру від родичів як весільний подарунок — збирали всією родиною. Вони були українцями, але з півдня, тому деякі традиції дотримувалися.
— Оленка, значить, — повторила Оксана, і Максим завмер. — Знаєш, дорогий, ти про неї правий. Гарна вона дружина. Але дещо забув. Точніше про кого — про Андрія.
Максим підняв брови.
— Бачиш, Максимку, Андрій щоранку біжить на будмайданчик, потім до брата в магазин, мішки розвантажує, а ще й у вихідні стоїть за прилавком. І себе він, чомусь, не шукає. А якщо і шукає — то виключно у вільний від роботи час! І Оленці то сережки купує, то сукню — вона постійно хизується. Тому, звісно, їй варто його пестити — адже вона як за кам’яною стіною! Вона не переймається, на що житимуть, цим у них Андрій займається. А Оленка сидить удома та доглядає за ним. І справді старається.
Максим вирячився, не розуміючи, до чого вона веде. А Оксана продовжувала, легенько постукуючи сковорідкою по долоні:
— А тепер глянемо на нас. Хто у нас на двох роботах працює та ще й підробляє у вихідні? Це я, Максимку! А вдома сидиш ти.Максим зрозумів все і зітхнув глибоко, мовчки взявшись за мийку посуду, а Оксана, посміхнувшись, почала готувати вечерю, знаючи, що тепер у їхньому домі все буде інакше.
