Коли Оксана Петренко разом із архітектором Тарасом тримала в руках проекти дитячого центру імені Андрія Коваленка, вона згадала, як колись небо було сірим, а тепер сонячні промені освітлювали не лише будівлю, а й її душу, бо зрозуміла – видимість минає, а справжній сенс народжується в добрих вчинках, врятованих життях та вірі у власне призначення.
Вона вийшла заміж за чоловіка похилого віку, щоб врятувати родину — але те, що сталося далі, змінило її життя назавжди
