**Вона замість мене**
— Я не хочу до тата… Тітка Оля сказала, що тато мене більше не любить, — Денис обхопив коліна й сховав обличчя, сидячи на ліжку.
Марійка завмерла. Все, здавалося, було як завжди: зім’ята піжама з динозаврами, рюкзак із іграшками в кутку, куртка на стільці. Такий затишок, така звичність. Тільки тепер син не бігав, як накручений, а згорнувся у клубочок.
Сьогодні він мав їхати до батька, але раптом став благати залишитися вдома. Останнім часом ці поїздки вже не викликали в нього колишньої радості. Марійка намагалася його вмовити, але Денис несподівано розкрив їй правду: Оля, нова пасія Богдана, його ображає.
— Денис… — жінка обережно сіла поруч. — Розкажи, будь ласка, що сталося?
Він мовчав. Потім ледве підняв очі й подивився на неї знизу. В його погляді була не дитяча втома, а щось глибше — ніби він уже знав, що йому не вірять.
— Я просто грався… Вона розлютилася, бо іграшка була голосною. Той робот. Пам’ятаєш? Вона забрала його й сказала, що в них скоро буде інша дитина, а тато про мене забуде. Що я… зайвий. А якщо я комусь розповім, — він шумно видихнув, — то всі подумають, що я брешу. Бо тітка Оля скаже, що це неправда. А вона доросла. Їй повірять.
Його слова були повільні, нерівні, ледь не переходили в ридання. У душі Марійки все перевернулося: лють, страх, провина за те, що вона допустила таке. Серце стискало від болю, а в горлі стояв ком.
Денис відвернувся й почав копирсати нігтем простирадло. Марійка торкнулася його руки.
— Я тобі вірю. Знаєш чому? Бо ти ніколи не брешеш. Хіба що тільки коли знаходиш схованки з цукерками.
Він хитнув головою, але не посміхнувся.
— Тато вибрав її замість мене…
— Тато просто щ— Тато просто ще не знає всієї правди, — промовила Марійка, намагаючись звучати впевнено, — але він зрозуміє. Обов’язково.
