Вона замість мене
Я не хочу до тата Тітка Ліля казала, що тато мене більше не любить, Михайло обхопив коліна й сховав обличчя в них, сидячи на ліжку.
Ярина завмерла. Все навколо здавалося звичним. Зімята піжама з машинками, рюкзак, забитий іграшками, у кутку, куртка на стільчику. Все було так знайомо й затишно. Тільки ось її хлопчик не носився по хаті, як вихор, а згорнувся у клубочок, наче пташеня.
Сьогодні він мав йти до батька, але раптом благав залишитися вдома. Якщо добре подумати, вже деякий час він почав дивитися на ці візити без ентузіазму. Ярина намагалася його переконати, але Михайло раптом зізнався: Ліля, нова кохана Олега, ображає його.
Михайлу жінка обережно сіла поруч. Розкажи мені, будь ласка, що сталося?
Він мовчав. Потім підвів голову й подивився на неї знизу вгору. Він вже не схожий на пятирічного хлопчика. У його очах стояла втома й сум, наче в дорослого, якому ніхто не вірить.
Я просто грався Вона розлютилася, що іграшка шуміла. Той робот. Ти памятаєш? Вона забрала його й сказала, що в них буде інша дитина, і що тато забуде про мене. Що я зайвий. І якщо я комусь розповім, він голосно зітхнув, то ніхто не повірить. Бо тітка Ліля скаже, що це неправда. А вона доросла. Їй повірять.
Він говорив повільно, переривчасто, ледь не плачучи. У душі Ярини запалала суміш люті, страху й провини за те, що дозволила дійти до такого. Важка тривога стиснула її горло. Михайло відвернувся й почав копатися нігтем у простирадлі. Вона простягнула до нього руку.
Я тобі вірю. Знаєш чому? Бо ти ніколи не брешеш. Хіба що коли знаходиш схованки з цукерками.
Він хитнувся, але не посміхнувся.
Тато обрав її замість мене
Тато просто не знає всієї правди, сказала Ярина, намагаючись звучати впевнено. Але він зрозуміє. Обовязково.
Коли Ярина поклала Михайла спати, вирішила випити чаю. У нічній тиші їй спало на думку, як вона вперше побачила Лілю. Якщо це взагалі можна назвати знайомством.
Рік тому вона отримала повідомлення від аноніма: *«Добрий день! Не представлюся, знайте лише, що бажаю вам добра. Якщо вас цікавить, де проводить вечори ваш чоловік, приходьте у понеділок о сьомій вечора до ресторану на вул. Шевченка, 8. Столик біля вікна».*
Тоді Ярина ще гадала, хто ховається під маскою «доброхота». Тепер вона знала: це була Ліля. Доброхітка з присмаком гнилизни.
Того вечора Ярина бачила все. Олег, напроти Лілі. Їхні руки на столі. Пальці, переплетені між собою. Поцілунок у щоку. Він потім бурмотів щось про ділову зустріч, про подругу, і нарешті про «нічого серйозного». Але Ярина не була готова пробачити зраду.
Вони розійшлися. Але Михайло залишився. Так само, як і Ліля, яка не чекала довго, щоб стати дружиною Олега.
Її образ був бездоганним: ввічлива, лагідна до приторності, вміла поводитися з дітьми. Все разом. Вона дарувала Михайлу навіть іграшки на свята. Пазли, набори з динозаврами, одного разу велику плюшеву жабу.
Але ці подарунки були не для дитини, а для Олега. Ліля не боролася за любов хлопчика, а за увагу чоловіка. Її доброта була інструментом, посмішка принадою. А тепер, коли її терпінню настав кінець і на горизонті зявилася перспектива власної дитини, Ліля змінила тон.
Вона помилилася лише в одному: Ярина могла відпустити чоловіка. Але не почуття свого сина.
На холодильнику висів список справ, але Ярині було байдуже. Сьогодні в неї було ще одне важливе завдання. Поговорити з Олегом.
Вона довго дивилася на екран телефону, перш ніж натиснути кнопку дзвінка. Гудіння здавалося довшим, ніж зазвичай. Коли колишній чоловік відповів, у його голосі прозвучало роздратування. Було пізно.
Щось термінове?
Термінове. Треба поговорити. Про Михайла.
Він напружився. Вона відчувала це навіть через телефон.
Що з ним? Він захворів?
Ні. Він більше не хоче до тебе їздити. Каже, що Ліля говорить йому гидкі речі. Що ти його більше не любиш. Що в тебе буде інша дитина, і ти забудеш про нього.
На тому кінці тиша. Потім Олег заговорив різко, зі злістю, наче саме його звинувачували у цій підлості.
Ярино, годі вже вигадувати! Ти серйозно думаєш, що я повірю в цю брехню? Знову починаєш. Знову лізеш у моє життя й у мої стосунки з Лілею через дитину!
Я не починаю. Я його мати. І я його слухаю. А ти, схоже, ні. голос Ярини був твердим. Він боявся тобі розповісти. І, схоже, недаремно.
Ти просто використовуєш його! вибухнув він. Хочеш, щоб він більше не приходив до нас. Щоб я почувався винуватим і бігав за тобою. Ти нестерпна, Ярино. Просто нестерпна.
Вона
