Не хочу до тата Тітка Ліля сказала, що тато мене більше не любить, Михайло обхопив коліна й сховав обличчя, сидячи на ліжку.
Олена завмерла. Усе навколо було так, як завжди: піжама з машинками, кинутий у кут рюкзак іграшок, куртка на стільчику. Такий затишний, знайомий світ. Але її хлопчик не носився по хаті, як ураган, а згорнувся у клубочок, наче пташеня, що випало з гнізда.
Сьогодні він мав їхати до батька, але раптом благав залишитися вдома. Якщо добре подумати, вже давно він почав чекати на ці візити без колишнього захвату. Олена намагалася переконати його, але Михайло раптом випалив, що Ліля, нова кохана Олега, ображає його.
Михайлику жінка обережно сіла поруч. Розкажи мамі, що сталося?
Він мовчав. Потім підвів на неї очі такі дорослі, зневірені. У цьому погляді була стомленість і смуток, немов дитина несла на собі тягар, який ніхто не бачив.
Я просто грався Вона розсердилася, що іграшка шуміла. Той робот. Памятаєш? Відібрала його й сказала, що в них буде своя дитина, а тато забуде про мене. Що я зайвий. І якщо комусь розповім, він голосно зітхнув, ніхто не повірить. Бо тітка Ліля скаже, що це неправда. А вона доросла. Їй повірять.
Він говорив уривчасто, ледве стримуючи сльози. У душі Олени спалахнули лють, страх і провина за те, що вона дозволила дійти до такого. Важка тривога стиснула горло. Михайло повернувся й почав копирсати нігтем простирадло. Вона простягнула до нього руку.
Я тобі вірю. Знаєш чому? Бо ти ніколи не брешеш. Хіба що коли ховаєш цукерки.
Хлопчик хитнув головою, але не посміхнувся.
Тато обрав її замість мене
Тато просто не знає всієї правди, промовила Олена, намагаючись звучати впевнено. Але він зрозуміє. Обовязково.
Коли Олена поклала Михайла спати, вирішила заварити чаю. У тиші ночі їй спало на думку, як вона вперше побачила Лілю. Якщо це можна було назвати знайомством.
Рік тому вона отримала повідомлення від невідомого: *«Доброго дня! Не називатиму себе, просто хочу для вас добра. Якщо цікаво, де проводить вечори ваш чоловік, приходьте в понеділок о сьомі в ресторан на вул. Шевченка, 8. Столик біля вікна.»*
Тоді Олена ще гадала, хто ховається за маскою «доброзичливця». Тепер вона знала: це була Ліля. Доброзичливиця з присмаком гнилі.
Того вечора вона побачила все: Олега навпроти Лілі, їхні руки на столі, переплетені пальці, поцілунок у щоку. Він бурмотів щось про ділову зустріч, про подругу, а потім про «нічого серйозного». Але Олена не була готова пробачити зраду.
Вони розлучилися. Але Михайло залишився. Так само, як і Ліля, яка невдовзі мала стати дружиною Олега.
Її образ був бездоганним: ввічлива, лагідна до непристойності, вміла поводитися з дітьми. Вона дарувала Михайлу іграшки на свята пазли, набори з динозаврами, одного разу велику плюшеву жабу.
Але ці подарунки були не для дитини, а для Олега. Ліля не боролася за любов хлопчика, а за увагу чоловіка. Її доброта була інструментом, посмішка принадою. А тепер, коли її терпінню настав кінець і на горизонті зявилася перспектива власної дитини, Ліля змінила тон.
Вона помилилася лише в одному: Олена могла відпустити чоловіка. Але не почуття свого ді
