Я ніколи не думав, що одна брехня зруйнує все, у що я вірив. Особливо таку дружбу, як моя з Яриною. Ми були нерозлучні з університетських часів: навчання, нічні розмови, подорожі, підтримка — все разом. Але одна брехня, одна відчайдушна спроба все змінила.
Ярина змінилася. Стала замкненою, часто запізнювалась, кудись зникала, весь час сиділа в телефоні, нервувала. Я списував це на роботу, але відчував, що щось не так і в її стосунках з хлопцем, Максимом. Здавалося, вони були ідеальною парою. Але одного вечора, коли ми, як завжди, дивилися фільм у неї вдома, Ярина прошепотіла:
— Я вагітна.
Я завмер.
— Що?.. Ти серйозно?
— Так. — Її голос тремтів, вона кусала губу. — Я не знаю, що робити. Максим мріє про дитину. А я… боюся. Але якщо скажу, що це неправда — він піде.
Тоді я вперше відчув холод всередині. Ярина? Та сама сильна, незалежна Ярина? Вдає, що вагітна? Я намагався говорити з нею, переконати, але вона була непохитною:
— Це єдиний спосіб його втримати.
Спочатку я спробував підтримати. Потім почав помічати дивні речі. «Живіт» не зростав. «Лікарі» були, але деталей не було. Вона постійно уникала відповідей, змінювала тему, розповідала про «ускладнену вагітність» — але це не схоже на правду.
Коли я запропонував сходити з нею до лікаря, Ярина поблідла.
— Ні, не треба… я не хочу, щоб ти хвилювався…
Мені стало зрозуміло — щось не так. Але я не очікував, що правда вилізе так швидко й… так жорстоко.
Максим, нічого не підозрюючи, вирішив влаштувати для Ярини сюрприз — baby shower. Запросив усіх: рідних, друзів, колег. Прикраси, подарунки, частування — все було ідеально.
Допоки не з’явився він — лікар Ковальчук.
— Дякую, що прийшли, докторе, — радісно стиснув Максим руку лікарю. — Ярина так багато про вас розповідала.
Я відчув, як усе всередині стислося. Лікар завмер. Подивився на Ярину. І в його погляді було щось тривожне.
— Ярино… — сказав він спокійно, але дуже серйозно. — Гадаю, пора сказати правду.
У кімнаті повисла тиша. Ярина зблідла, її губи тремтіли.
— Я… я не вагітна, — прошепотіла вона. — Пробач, Максиме. Я просто… боялася. Боялася, що ти підеш…
Максим застиг. Його руки стиснулися в кулаки. Він не кричав. Його голос був тихим, але в ньому було більше болю, ніж у будь-якому крику:
— Ти брехала мені. Ти вдавала, що носиш мою дитину. Ти зрадила мене.
Ярина заплакала, але було пізно. Усі гості мовчали. Свято перетворилося на фарс.
— Усе, вечірка закінчена, — сказав Максим, дивлячись прямо на неї. — Ідіть геть.
Я стояв осторонь і відчував, як руйнуються не тільки їхні стосунки, але й моя віра в подругу. Вона брехала усім. Маніпулювала. Навіть лікаря, як виявилося, благала не видавати її — і він, піддавшись жалю, погодився. Але на baby shower зрозумів, що треба зупинити цей спектакль.
Максим був шокований. Але він вчинив правильно — не став мстити, просто пішов. І це була його помста — спокійна, холодна, остаточна.
А я? Я зрозумів: дружба теж може бути брехнею. Іноді людина, яку ти вважав найближчою, виявляється чужою. Усе таємне стає явним. І скільки б ти не прикидався — правда рано чи пізно наздожене.
