**Старайся, дівчино**
— Знаєш, дитинко, тобі доведеться дуже постаратися, щоб вписатися в нашу родину, — оголосила Лідія Григорівна з виразом суворої екзаменаторки.
Оксана ледве стримала усмішку. Це було передбачувано. Свекруха-директорка заздалегідь б’є нову ученицю лінійкою по руках, хоча урок ще навіть не почався.
Вітя, що сидів поруч, відвів погляд. Було видно, що йому хочеться буркнути щось на кшталт «ну почалося». Але втручатися він не став. І правильно. Це не його бій.
— Постаратися? — перепитала Оксана з витонченою усмішкою. — Уточніть, будь ласка, у якому напрямку. На курси вишиванки записатися? Чи може, на гопак?
Розгорталася ця бесіда на кухні Лідії Григорівни. Тут усе було дорого-багато: штори з мереживами, цукерки у кришталевих вазах, великий дубовий стіл та стільці кольору шампанського. Красиво, але жити тут Оксана не змогла б. Надто вже все ідеально, наче тут не живуть, а знімають передачу.
— Оксанко, у нас інтелігентна родина, — пояснила Лідія, немов не помічаючи їдкості в голосі невістки. — Ми — люди виховані, у нас випадкові чужі не приживаються.
Оксана автоматично кивнула, але вже не слухала. Ця роль була їй до болю знайома. Вона вже купалася в усьому цьому, тільки тоді в неї не було ні досвіду, ні здорової самооцінки.
…П’ятнадцять років тому Оксана була зовсім іншою: молодою, слухняною, з довірливими очима та вірою в те, що «треба бути гарною дружиною». Чоловіка, Івана, вона дуже любила.
А от Іван любив лише свою матір.
Перша свекруха, Ганна Борисівна, явно відчувала себе зіркою місцевого масштабу. У неї була активна життєва позиція, дуже голосний голос і думка з будь-якого приводу. Вже на другому родинному вечері вона заявила:
— Курка суха, наче папір жую. Ну нічого, я тобі покажу, як треба запікати, раз уж тебе мати не навчила.
Оксана тоді лише посміхнулася. Вона вважала, що якщо терпіти і бути ввічливою, то це оцінять. Тому називала свекруху «мамою», готувала їй олів’є з м’ясом замість ковбаси (як та просила) і дозволяла критикувати все: від кольору губної помади до чистоти підлоги.
Коли народилася донька, стало гірше. Свекруха без кінця читала лекції на тему «як виростити справжню жінку». Усе зверхньо, з усмішками та натяками на те, що з виховательки з Оксани погана. Мовляв, шевчиха без чобіт.
— Памперси — це знущання над дитиною! — заявила Ганна одного разу, вручивши невістці пелюшки. — Це для ледачих придумали. А ти будеш гарною мамою. Правда ж?
Іван ні в що не втручався. Навіть коли донька, що ще не вміла вимовляти букву «р», запитала:
— Мамо, а чому ти дурна?
Оксана тоді аж остовпіла.
— У сенсі? Хто тобі таке сказав?
— Бабуся Ганя.
Коли Оксана попросила чоловіка розібратися й поговорити зі свекрухою, той лише знизав плечима.
— Та годі тобі. Ну сказала й сказала. На емоціях була, може. Ти ж знаєш її характер.
Оксана знала. Раніше вона старалася. Вона сиділа за святковим столом і публічно вислуховувала, що «заощадила на сирі і зіпсувала страву». Купувала дорогі подарунки, бо хотіла хоч раз почути похвалу. Поводилася ідеально, доки не зрозуміла, що в очах Ганни ідеалом завжди буде хтось інший.
Після цього випадку Оксана серйозно задумалася про розлучення і незабаром подала документи. Важкий характер? Для
