Перший раз одружилася у 55
Минуло вже пять років, як ми зішлися під весільним кутом. Мені зараз 60, а чоловікові 65. Нічого дивного, що я вийшла заміж у 55. У наш час усе можливе. Дивно лише те, що це мій перший шлюб і перший шлюб мого чоловіка.
А от одружуватись, повірте, я ніколи не планувала! Ще в молодості, коли мені не було й двадцяти, мене кинула кохана дівчина, яку я дуже любив. Його звали Савко. Кинув на пятому місяці вагітності. Спочатку, Боже, прости, я хотіла розпрощатися з життям, а потім взяла себе в руки і клялася, що більше ніколи не заміж вийду. Не хотіла, щоб поруч був ще один підлий чоловік, який підешкрутиться при будьякій нагоді.
І слово я дотримала. Дочка Олена виросла, одружилася, зявились онуки, а я, мов впертий віслюк, тягнула одиноке життя. Можна сказати, що чоловіки до мене не підходили. Але характер у мене впертий: якщо щось задумала обовязково здійсню. Самотність зробила мене жорсткою, без жіночої привабливості, грубою бабою.
Та доля непередбачувана дамочка. Хочеться розповісти, як все ж комусь вдалося запрягти мене під вінок.
Коли я пішов на пенсію, то, як і більшість пенсіонерів, вирішив зайнятися городом. Від батьків залишився невеличкий дачний будиночок з ділянкою землі в селі Буча. Добирався я на електричці з Києва, дорога займала трохи більше години, тож брав журнал з кросвордами час летів швидко. Одного разу, на одній з зупинок, до мене підсідали чоловік і жінка (здавалося, сімейна пара) і маленький старенький чоловічок.
Спочатку всі мовчали, потім я почув тихий голос сусідки:
Савко, давай заїдемо до дітей, допоможемо, робко просила жінка. Ти ж батько…
Та тут гуркіт поїзда заглушив голос її чоловіка.
Ти що, дурна, хочеш, щоб я на колінах ходив перед цими дурнями?
Далі пролунав вибуховий скандал у бік дружини і дітей, і я випадково поглянув на своїх нових сусідів. Мої очі зупинились на розлюченому обличчі крикуна і я задихнулася. Це був Савко! Той самий Савко, що багато років тому кинуў мене вагітною! Він зовсім не змінився, лише зморшки на обличчі поглибились від віку й злості. Тіло залишилось таким же великим, як тоді.
Савко, звісно, мене не впізнав, та коли наш погляд перетнувся, він гучно вигукнув:
А ти що, глянеш! Відведи очі, інакше в тебе в очі влізає!
Я закамяніла. Руки, ноги не слухалися: то від шоку, то від страху. І тоді сталося щось дивовижне. Маленький старенький чоловік, що сидів навпроти, різко встав між мною і Савком і впевненим голосом виголосив:
Якщо ти не перестанеш образи жінок, будеш мати справу зі мною. Чоловік, що так говорить жінкам, для мене лайно. Я тебе в бараний ріг зігну!
У мене серце відкатилося в підборіддя. Який ще бараний ріг? Савко його пальцем розібє!
Я вже готувалась відбиватися за свого захисника, коли Савко, згоркнувшись, схилив плечі і невпевнено пробурмотав щось. Тоді я зрозуміла, що цей геройкрикун може показувати силу лише перед жінками, а перед справжнім сміливим чоловіком одразу відступає. І це через нього (слова відсутні!) я все життя себе спотворювала? Сльози навчили очі. Все пройшло так швидко, ніби у кіно, де тридцять років пролітає за хвилину.
Савко з дружиною вийшли через дві зупинки, і я заплакала. На душі було порожньо і гірко.
Навіть сльози не зіпсують твоє миле обличчя, посміхаючись, подивився на мене мій захисник. Тепер він не здавався мені чоловічкомзніжок. Переді мною сидів мужній і сміливий чоловік. Його звали Федір Борисович, ветеран військових справ.
Так я познайомилася зі своїм майбутнім запізнілим чоловіком і вперше за довгідовгі роки захотіла вийти заміж, захотіла відчувати себе коханою жінкою.
І так і сталося.
Ми з Федором дуже щасливі. Життєва мудрість розставляє все на свої місця. Не важливо, скільки тобі років, бо навіть осінь життя може наповнитися коханням і щастям.
