Зранку Михайлу Сергійовичу стало ще гірше. Він ледве дихав.
Назаре, мені нічого не треба. Жодних ліків ваших, нічого не потрібно. Єдине, благаю дай мені попрощатись із Дружком. Прошу. Відєднай від мене все це
Він подивився на крапельниці.
Я не можу отак піти Ти розумієш? Не можу
Сльоза скотилась по його щоці. Назар все розумів, та якщо вимкнути все це він може просто не дотягнути Михайла Сергійовича до дверей.
К їхньому ліжку зійшлися чоловіки з усієї палати.
Назаре, ну невже нічого не вийде вигадати? Не по-людськи якось
Я розумію Але ж лікарня тут усе має бути стерильно.
Плювати Подивись, людина не може піти нормально
Все він розумів. Але що йому робити? Назар підвівся. Усе він може. До біса цю суперечку, до біса татовий бізнес. Хай вже звільняють. Він різко обернувся й зустрівся поглядом із Галею. В її очах промайнуло захоплення.
Назар вискочив надвір.
Дружок, слухай, тихонько, добре? Може, ніхто й не побачить. Пішли-пішли до хазяїна.
Вже майже відчинив двері, аж тут дорогу перегородила Олена Едуардівна.
Це ще що таке?
Олено Едуардівно Дуже прошу, бодай пять хвилин! Дайте їм попрощатися. Я все розумію, звільните мене після цього.
Вона помовчала, хтозна що тоді в неї в голові крутилось, але несподівано поступилась убік.
Гаразд, хай і мене тоді звільняють.
Дружок, за мною!
Назар кулею помчав коридором назад, а Дружок поруч. Попереду Галя відчинила двері. Пес, ніби щось відчув, у два стрибки вже був біля палати Ще момент і він стоїть на задніх лапах біля ліжка Михайла Сергійовича, передніми лапами тримається за край.
В палаті тиша. Михайло Сергійович розплющив очі. Хотів підняти руку, та не зміг заважали трубки. Тоді другою рукою вирвав їх.
Дружок! Ти прийшов
Пес поклав голову на груди хазяїна. Михайло Сергійович погладив його. Раз, іще раз Посміхнувся. Посмішка так на губах і застигла. Рука сковзнула.
Хтось прошепотів:
Пес плаче
Назар підійшов ближче. Дружок і справді плакав.
Все, ходімо Ходімо
***
Назар сів на парканчик, а Дружок ліг у кущах неподалік. Підійшов чоловік з палати, той самий, що колись віддав котлети. Протягнув пачку сигарет. Назар глянув, хотів пробурмотіти, що не курить, та махнув рукою й закурив.
Поруч сіла Галя. Очі в неї червоні, ніс розпухлий.
Галю Я сьогодні останній день тут.
Чому?
Спочатку тут був за покарання, потім хотів батькові щось довести Мав успадкувати його компанію. Але справа не в тій компанії. Не можу я. Поїду додому. Скажу йому прямо: твій син ні на що не здатний. Вибач, Галю
Назар пішов. Написав заяву, зібрав речі. Галя у вікно дивилася, як він підїхав до входу на своєму «мерседесі», вийшов, відчинив пасажирські двері та попрямував до кущів. Щось говорив Дружку, потім повернувся та сперся спиною на машину, чекав. За кілька хвилин пес підійшов, довго дивився Назарові в очі й стрибнув у салон.
Галя знову розплакалась.
Ти не ні на що не здатний! Ти найкращий!
***
Минуло кілька днів. Галя помітила, як головний лікар йде разом із чоловіком, дуже схожим на Назара. Вона вихором скотилась сходами на вулицю.
Ви, певно, тато Назара?
Головний лікар подивився здивовано.
Галя, що трапилось?
Хвилинку, Сергію Миколайовичу, потім звільните! Так ви його тато?
Вадим Олегович теж дивився, розгубившись, на Галиного веснянкуватого носа.
Так, я.
Не смійте навіть думати, що Назар ні на що не здатний! Він найкращий! Лиш він не побоявся й дав людині попрощатись із другом перед смертю! У Назара серце і душа!
Галя розвернулась і пішла в приміщення. Вадим Олегович усміхнувся:
Бач, яка!
Що ж із такими робити зітхнув Сергій Миколайович. Дівчина хороша, тільки правда їй завжди потрібна.
А хіба це погано?
Не завжди зручно
***
Три роки минуло.
З двору гарного будинку вийшла вся сімя. Назар котив візочок, а в Галі на повідку був здоровенний, доглянутий собака. Дійшли до річки, і Галя відпустила його:
Дружок, далеко не тікай!
Пес радісно побіг до води, хвилин через дві дитя у візку заскиглило, а Дружок одразу так само швидко повернувся до малого.
Галя розсміялась:
Назаре, здається, нам нянька не знадобиться. Чого ти так прибіг? Соня просто пустушку загубила.
Дитина знову заснула, Дружок заглянув у візочок і, впевнившись, що все гаразд, побіг ловити метеликаДружок обережно підняв пустушку і приніс Соні на колінах. Дитина розсміялася, вхопила за хутро, а Галя кинула короткий погляд на Назара той посміхався, задумливий, щасливий.
Тіні дерев гойдались на воді. Назар підхопив Соню і підкинув угору маля заливалося сміхом, Дружок скакав навколо, ловив кожен звук і рух, ніби оберігав свою нову зграю.
Десята ранку, промовила Галя, куштуючи каву на сонці. А здається, що у світі просто чудо.
Назар обійняв її за плечі.
Чудо це ти, Соня і отой хвостатий.
Дружок поклав голову на ноги Назару й, як і колись, подивився точно в очі вдячно, вірно, як друг, що завжди поряд у найважливіші миті.
Над річкою пливли хмари, і час ніби зупинився троє у сонці, сміх, щастя й добра память про справжню дружбу, що не закінчується навіть із останнім прощанням.
Можливо, життя й непросте, та найважливіше мати біля себе тих, хто любить щиро, без умов. І хай завжди поруч буде вірний друг, що не кинув у біді та навчив по-справжньому жити.
