ДИВОВИЖНЕ ЖИТТЯ
На весіллі нашої подруги Катерини ми гуляли два дні: з піснями, з хлібом-сіллю та з веселощами. Наречений був гарний, мов Іван Миколайчук, і неймовірно скромний для такої привабливої зовнішності. Всі гості по-тихому споглядали Василя: небесно-блакитні очі, густі й нескінченні чорні вії (та хай їм грець, навіщо чоловікові таке багатство, природо?), волевий підборідок, прямий кирпатий ніс, чиста оксамитова шкіра з легким натяком на засмагу. Контрольний постріл майже два метри зросту і широченні плечі. Якби ми не любили Катю сперечались би на весільному столі за це диво.
Ну як ти собі такого красеня упіймала? налетіли ми на Катю. Кожна намагалась зробити якомога сумніше та самотніше обличчя, на випадок, коли у Василя виявляться такі ж гарні та неодружені родичі.
Дівчата, та що ви! Я полюбила Василя за простоту. Василь із села, виріс із бабусею, господарює, дуже золоті руки. Познайомились, коли батьки купували дачу в його селі. Він чутливий, добрий і надійний. Господарством таким вправним тримав мамо моя! Справжній чоловік, дівчата! Ледве вмовила переїхати у місто, не одну ніч на умовляння витратила, ха-ха.
Василь швидко освоївся і в роботі, і у спілкуванні з новими родичами, й у навчанні: за кілька років навчився розбиратися у хорошому вині, парфумах, політиці, мистецтві, подорожах, індексі Доу Джонса, спорті, позбавився колоритного західноукраїнського говірки. Сів за кермо комфортного автомобіля, любязно подарованого молодій сімї тестем, а також зайняв почесне робоче місце біля того ж тестя. Хто подарував квартиру молодим здогадайтесь самі.
На другий рік сімейного життя у Василя виявилась слабкість до білих шкарпеток. Виключно в осліпливо-білих шкарпетках ходив і вдома, і в гостях без капців, одягав білі шкарпети у гумові чоботи, стояв сміливо босим на брудній підлозі примірочної.
Катерина до цієї душевної любові до білого не долучалася, але покірно мила підлоги двічі на день і закупляла відбілювачі. Так у Василя зявилося прізвисько Шкарпеток.
Що у Василя є коханка, Катерина дізналась на восьмому місяці вагітності. У коханки, до речі, термін виявився такий самий.
Шкарпеток був вигнаний із дому, звільнений, проклятий і оплаканий за добу. А потім затяглись липкі та вязкі будні осінньої хмари. Катерина постійно лежала на здавалось тепер гігантському ліжку, роздивляючись стелю сухими очима:
Я поплачу потім. Зараз це шкідливо для малюка.
Катя мов Ленін у мавзолеї лежала мовчки на тому дурному ліжку, а ми, як варта, змінювались біля неї, щоб підтримати подругу тишею.
Дуже хотілося ревіти, перегортати книгу доль та рвати зрадливі сторінки. Але треба було мовчати й чекати.
На виписці ми галасували, трясли надувними кульками, благали медперсонал пропустити чарку чаю й піти з нами у захід на зустріч із ведмедями й циганами, бажаючи всім здоровя та щастя. Свіжоспечений дід старався над усе: напередодні, розчулено пообіцявши санітаркам прибрати наслідки, спочатку вивів крейдою величезний кривий напис під вікнами палати Каті: «Вдячний за онука!», а потім намагався щось співати, але його зупинила охорона. Охоронець любязно погодився ознайомитись із репертуаром щасливого діда у своїй комірці під коньяк без шкоди для громадського порядку.
У день виписки дід був бадьорий, свіжий і, памятаю, навіть відсвічував. І плакав від щастя та гордості. Плакав розумно й з душею.
Ми теж плакали всією делегацією, сміялися, обціловували Катю, обережно зазирали у небесний конвертик й наполегливо мовчали про татів кирпатий носик у малюка Ігорчика. Тільки Катерина навіть на радощах не плакала:
Потім. Вдруг на молоко вплине?
Катерина мовчала з нами ще два місяці, а потім пішла навідати Василя. Без сірників і кислоти, зате з величезним бажанням ламати й ридати, дорікати, стукати кулаками у стіни, ганити, соромити й намагатись викинути накопичений біль, що привязала її до ліжка, обрушивши цю непотрібну біль на зрадника. На руйнівника її надій та їхнього світу з крихітним сином, у якому Катя сподівалась побачити себе вязану шкарпеточки для своїх улюблених чоловіків вечорами, жваво сміючогося Ігорчика, що тримає їх з Василем за руки на прогулянці, і самого Василя такого рідного і такого потрібного їй, із сином.
А ще Катерина дуже хотіла подивитись в очі тій безсоромній дівчино, що спала з чужим чоловіком. Очі обов’язково мають бути нахабними і, швидше за все, дуже гарними. Ось у ці очі Катя і плюне. Вирішено: плюне. А якщо буде потрібно, то й подряпає.
Куди саме йти скандалити, Катя довідалась випадково від завзятих підїздних бабусів під час прогулянки з сином. Сердобольні бабки зупинили Катю, нагадали, що Василь, так-то вже негідник, у барвистих деталях розписали маршрут слідування до місця гніздування коханців та можливі варіанти помсти зраднику. Катя впала в ступор, ридала всередині, навіть хотіла піти, не почувши номер будинку, але чомусь не пішла.
І ось стоїть вона, Катя, перед потрібним їй підїздом старої хрущовки, і треба лише піднятись на пятий поверх, а там хоч плюй, хоч кричи.
На першому поверсі Катя подумала, що з її нинішнім везінням, мабуть, вдома нікого не буде й вона даремно втрачає час. На другому поверсі прийшла думка, що було б навіть добре, якби вдома нікого не було. На третій поверх Катя почула відчайдушний дитячий плач, що звучав із пятого поверху.
Їй відчинила двері худенька й заплакана дівчина, чий вигляд ніяк не вписувався у Катиний образ рокової спокусниці, що звабила чоловіка-ягня.
Поки Катя розгублено дивилась на сопучі 40 кілограмів конкурентки, малюк продовжував надривно плакати у глибині квартири.
Доброго дня, Катерино. Василя тут нема, він пішов від нас дві тижні тому. І де він не знаю, прошепотіла дівчина й сіла на підлогу, заплакавши.
Катерині різко перехотілося скандалити. Захотілося пройти в кімнату й заспокоїти дитину цієї розгубленої мамаші. А потім вколоти фразою: «Любиш кататися люби й саночки возити!» Так, треба обов’язково вставити «саночки». І при цьому поглянути так зневажливо, презирливо. Має право, зрештою, як обманута сторона.
Малюк був сухий. Віки набрякли, на лобі проступила жилка, голос охрип. Однозначно хлопчик хотів їсти. Він кричав від голоду на межі своїх дрібних можливостей, а його дивна безвідповідальна мати лежала на підлозі прихожої й ревіла.
Як вона відкривала кухонні порожні шафи у пошуках суміші й даремно нишпорила в голому холодильнику, Катя згадала з трудом. Як на кухонному столі знайшла листок із страхітливо недописаною фразою «Прошу у моїй см… з жахом.
Дівчина на підлозі ридала, розповідаючи Каті, мов близькій подрузі, що їй нікуди йти з цієї орендованої кімнати і йти треба буквально через кілька днів. Що молоко зникло, Василь пропав, а грошей, власне, і не було. І що їй дуже шкода. І соромно. І пізно. Але вона не знала. І просить пробачення. І можна вдарити, навіть треба. А хлопчика звати Павлик, і нехай Катя це запамятає на всяк випадок. Павлик виявився старший за Ігорчика лише на 9 днів.
Катя поспішала додому стрімко через двадцять хвилин Ігорчик попросить груди. Бігти Каті було непросто: дві здорові сумки Оксани відтягували руки, а сама захекана Оксана мчала поруч, несучи ситого Павлика, що сновував у неї на руках. Катя бігла і думала, куди поставити ще дві ліжка.
Через три роки ми святкували весілля Оксани, через чотири у Каті. Чоловік Каті терпіти не може білі шкарпетки, бо вважає, що життя має бути яскравішим, і обожнює дружину, сина й двох дочок. Оксана мама чотирьох хлопчаків, її чоловік не втрачає надії на доньку…
