Я витягла його з того світу, а він знайшов іншу. Але мій прощальний подарунок їх розорив.
— Я йду від тебе, Ольго.
Ці слова, холодні й чужи, прорізали вечірню тишу, ніж гостріший за бритву.
Вилка випала з рук Ольги, зіткнувшись із тарілкою з дзенькотом. Святковий стіл, приготований з такою любов’ю, свічки, вишукані страви — усе це раптом перетворилося на жахливу лялькову виставу.
— Що?.. Як це — йдеш? Дмитре, що ти кажеш? — голос їй зрадив. — Ми ж… пережили стільки… а сьогодні ж наша річниця…
Вона хотіла, щоб цей вечір став особливим — десять років разом. Лише для них двох. Символ того, що найгірше позаду.
Після аварії Дмитро змінився — став відстороненим, мовчазним. Ольга списувала це на одужання. Вірила, що її любов розтопить цей лід.
Але тепер він дивився не на неї. Він дивився на свою матір, яка раптом увірвалася в їхній дім без запрошення.
Галина Степанівна, свекруха, сяяла. Вбрана, ніби на бал, з яскраво-червоною помадою на тонких губах, вона підійшла й поклала руку на плече сина. Вона прийшла не в гості. Вона прийшла на страту.
— Ось саме, річниця! — її голос був отруйно солодким. — Час припинити цей цирк! Я завжди знала, що моєму синові потрібна гідна жінка, а не прислуга!
Серце Ольги завмерло. *Прислуга?* Це вона?
— І я її знайшла! — урочисто оголосила Галина Степанівна, не звертаючи уваги на замерлу невістку. — Донька мого старого друга, Марічка! Розумна, гарна, має квартиру в самому центрі! Вона не буде нудіти про те, що суп пересолений!
Виявилося, все було вирішено. Поки вона боролася за його життя, вони потай підбирали заміну. Як старій меблівці.
Дмитро кивав, погоджуючись з кожним словом матері. В його очах не було ні провини, ні жалю. Лише холодна байдужість.
— Зрозумій, Ольго. Коли я лежав у лікарні, ти була потрібна. А тепер я знову на ногах. Мені потрібна жінка, яка надихає, а не нагадує про слабкість.
Це був кінець. Остаточний. Вирок, винесений двома близькими людьми у день їхнього свята.
Німий фільм прокрутився перед очима Ольги. Останній рік її життя. Не життя — виживання.
Вона пам’ятала той дзвінок. Холодний, беземоційний голос у трубці: «Ваш чоловік у реанімації».
Потім — лікарня. Безкінечні коридори, запах хлорки. Перша розмова з лікарем, який потер чоло й сказав:
— Все залежить від догляду. І від його бажання жити.
«Від догляду». Це стало її вироком.
Гроші танули. Вона сиділа в кабінеті завідувача, який пояснював: безкоштовне лікування закінчилось.
Того ж дня вона пішла до ломбарду. Зняла золоті сережки — останній подарунок матері.
— Дівчино, ви впевнені? — спитав ломбардник.
— Пам’ять на ноги не поставить, — відповіла вона, забираючи купюри.
Потім пішли браслети, ланцюжок, нарешті — обручка, яку довелося знімати, немов шкіру.
Коли грошей не залишилося, вона влаштувалася на другу роботу. Вдень — у крамницю, вночі — санітаркою. Спала по три години.
Галина Степанівна приходила раз на тиждень. Не допомагати — контролювати.
— Чому він такий блідий? Ти його мориш голодом! — шипіла вона, коли Ольга мила підлогу.
— Лікар сказав — тільки бульйон, — відповідала Ольга.
— Лікар! Що він знає! Ти його своїм виглядом добиваєш!
І жодної копійки допомоги.
Потім з’явився реабілітолог — молодий хлопець на ім’я Тарас.
— Це марафон, Ольго, — казав він. — Не давайте йому жаліти себе.
І вона не давала. Тягла його до ванни. Робила масаж, аж пальці боліли. Вправляла його навіть тоді, коли він лаявся.
Її сили зникали, а його — повертались.
А тепер він сидів перед нею. Сильний. Здоровий. І дивився на неї, як на пусте місце.
Ольга обвела поглядом їхні обличчя. Свекруха — переможна, як кішка, що з’їла канарейку. Дмитро — спокійний, ніби з нього зняли тягар.
Вони чекали сліз. Істерики.
Але сліз не було. Лише холод.
Ольга підвелася. Розправила плечі. І раптом здалося, що вона вища за них.
— Що ж, — її голос був спокійним. — Перед розлученням я хочу зробити вам подарунок.
Дмитро насмішкувато підняв брова. Галина Степанівна зневажливо скривилася.
Ольга вийшла й повернулася з папкою. Поклала її перед ними.
— Що це? — насторожився Дмитро.
— Відкрий.
Він відкрив. Чеки. Кредити. Ліки. Реабілітація. Усе — обведено червоним.
Його руки затр
