Олеся Григорівна сиділа у колислі, тримаючи в руках в’язання. Поруч, на старенькому дивані, мирно спав онук. Вона дивилася на нього з ніжністю та тихим задоволенням. «Ось, росте здоровенький, і все завдяки моїм старанням», — подумала вона.
Олеся Григорівна завжди пишалася вмінням економити. У молодості, коли вони з чоловіком лише починали жити разом, доводилося рахувати кожну копійку. Саме тоді вона навчилася знаходити радість у простих речах і цінувати те, що є. Вона знала, як приготувати смачну страву з мінімуму продуктів, як полагодити старий одяг, щоб він служив ще довгі роки, і як виростити дітей здоровими та щасливими, не витрачаючи зайвого.
Тепер, коли донька Соломія вийшла заміж за Богдана, Олеся Григорівна помітила, що Богдан зовсім забув про цінність ощадливості. Богдан заробляв непогано, але, на її думку, гроші витрачалися даремно. Нові іграшки, дорогі підгузки, модний одяг — все це здавалося їй зайвим. «Раніше й у полі народжували!» — часто повторювала вона, згадуючи часи, коли доводилося обходитися мінімумом.
Вона глянула на онука, одягненого в добротну кофточку, яку віддала сусідка. «Навіщо витрачати гроші на нові речі, коли старі аж ніяк не гірші?» — думала Олеся Григорівна. Вона бачила, як Соломія намагається наслідувати її приклад, але Богдана це, схоже, дратувало. Він постійно купував щось нове, не розуміючи, що головне — не кількість речей, а вміння ними розпорядитися.
Олеся Григорівна зітхнула і продовжила в’язати. «Молодь зараз інша, — думала вона. — Їм усе подавай найкраще, модне, дороге. А ж раніше люди вміли задовольнятися малим і при цьому були щасливі». Вона згадала, як сама виховувала Соломію, вчила її цінувати працю й ощадливість.
Богдан сидів у своєму кабінеті, втупившись у вікно, за яким повільно темніло небо. Робота була звичною рутиною, але сьогодні думки ніяк не хотіли зосереджуватися на звітах та графіках. Його розум знову і знову повертався до однієї й тієї самої ситуації вдома. Дружина Соломія та її мати, теща Олеся Григорівна, давно перетворили життя Богдана на справжній кошмар економії.
Колись вони жили скромно, майже бідно. Ощадливість стала їхнім другим ім’ям. Тоді це було виправдано: зарплатні ледве вистачало на їжу й комунальні послуги. Але все змінилося, коли Богдан влаштувався на нову роботу. Тепер він отримував гідну зарплатню, яка дозволяла жити без огляду на кожну копійку. Проте Соломія й Олеся Григорівна продовжували поводитися так, немов грошей зовсім немає.
Богданові здавалося, що кожного разу, коли він намагався зробити щось гарне для родини, він стикався з хвилею спротиву. Якщо він купував дружині сукню, вона відразу починала шукати аналог дешевше. Якщо брав новий телефон, Соломія миттєво знаходила причину, чому старий ще придатний. Все це супроводжувалося нескінченними повчаннями від Олесі Григорівни про те, як раніше люди обходилися без усього цього.
Але справжнім випробуванням стало народження дитини. Здавалося б, тепер у них є привід радіти та піклуватися про маля як слід. Але ні. Соломія категорично відмовлялася купувати якісні підгузки, віддаючи перевагу старим пелюшкам, які, за її словами, були перевірені часом. Вона економила буквально на всьому, починаючи від годівлі та закінчуючи одягом для дитини.
Богдан намагався пояснити, що зараз у них достатньо коштів, щоб забезпечити дитині комфорт і безпеку. Але його аргументи розбивалися об стіну непоБогдан глянув на сонного сина, і раптом усвідомив, що його бажання дати родині найкраще — не марність, а просто інша форма любові, яку варто шанувати так само, як і мудрість поколінь.
