Біжи, поки не пізно…
Усі дівчата мріють про велике та чисте кохання. Щоб кружляла голова, а серце замирало від ніжних обіймів. Щоб хлопець зробив гарне й несподіване пропозицію в найромантичніший момент, щоб всі бачили й заздрили. Щоб весілля було прекрасним — він у строгому костюмі, а поруч вона, тендітна наречена в білій сукні, що сяє від щастя. Кожна дівчинка з дитинства уявляє собі таке. Оленка не була винятком.
На початку навчального року у дев’ятий «А» прийшов новенький — Дмитро Шевченко. На перерві всі обступили його, розпитуючи, звідки приїхав, чому в середині семестру.
– Батько військовий, отримав нове призначення, тому й переїхали, – пояснював хлопець.
– А стріляти вмієш?
– Було таке.
– З якої зброї?
– Зі штатної… – запитання сипалися з усіх боків.
Дмитро одразу помітив Олену. Вона стояла осторонь, наче й не цікавилася ним. Після уроків пішов провожати. Виявилося, що живуть в одному напрямку. Вона розповідала про школу, а він – про міста та гарнізони, де служив його батько.
На день народження Олени Дмитро приніс у клас троянду та подарував їй на очах у всіх. Хлопці в іншому випадку б посміялися, але цей вчинок викликав у них повагу.
Олена прийняла квітку так, наче їх їй дарували щодня. Її погляд казав: «Дивіться, як за мною бігає новенький. Ну що, завидуєте?» Вона відносилася до нього зверхньо, хоча він їй подобався.
Перед випускними Олена познайомилася з дорослим хлопцем, спортсменом. На Дніпрі проходили змагання з веслування. Вона з подругою зупинилися подивитися.
– Дівчата, йдіть сюди. Тут краще видно, – кликнув симпатичний юнак.
– Ви теж берете участь? – запитала Олена, пробираючись до нього крізь натовп.
– Ні, я займаюся боротьбою. Мій друг змагається. Ось він, другий. – Він показав на воду, а сам не відводив очей від Олени.
Віктора, так звали нового знайомого, провів її додому.
– Ти знаєш, що означає моє ім’я?
Олена знала, але зараз слова вилетіли з голови.
– Переможець. Я завжди перемагаю.
Він їй подобався. Вона слухала себе, відчуваючи нові емоції, що вабили, хвилювали й трохи лякали. Дмитро був миттєво забутий. Що він порівняється з Віктором Герасименком? Увесь шлях вона думала – поцілує він її чи ні, і як відреагувати. Біля під’їзду він побажав їй доброї ночі й пішов. Олена відчула розчарування.
Наступного дня, коли вона вийшла зі школи, з припаркованого біля тротуару авто вийшов Віктор, відкрив їй двері. Перед тим як сісти, Олена озирнулася – чи бачать подруги. Дівчата на ґанку завмерли із роззявленими ротами, а Дмитро стояв недалеко, насупившись. Олена з переможним виглядом сіла в машину. Але, від’їхавши, злякалася. Куди він везе її?
Віктор просто покатав її містом, розповідав про країни, де був на змаганнях. Увага дорослого хлопца була приємна. Він поводився стримано, не дозволяв зайвого. З подорожей привозив їй парфуми, прикраси. Скромна троянда залишилася в минулому. Подруги розглядали подарунки, затамувавши подих. А Дмитро… Дмитра Олена більше не помічала.
Після школи вона вступила до інституту. Майже щодня Віктор зустрічав її біля вузу.
– Куди подівся твій Ромео? – питали дівчата, коли бачили Олену пішки.
– На зборах, – відповідала вона з посмішкою.
Пропозицію він зробив несподівано – посеред майдану, опустившись на одне коліно з оксамитовою коробочкою, звичайно, з маленьким діамантом. Як у кіно.
Поряд зупинилася патрульна машина, їх ледь не забрали за порушення порядку.
Олені було шкода лише одного – що ніхто з подруг не бачив цього.
У ЗАГСі вона стояла в хмарах мережива, сліпуче гарна й шалено щаслива. А поруч – він, спортсмен, красенА потім, через роки, коли їй уже не снилися крики та кулаки, вона знову зустріла Дмитра — цього разу не випадково, а як справжню долю, і нібито перше життя нарешті повернуло їй те, що було вкрадене.
