— Ідіть поки, я під’їду.
— Ти де?
— На дачі. Мама попросила відвезти.
На дачі. У той день, коли її син уперше йде до школи…
Олена стояла білля кухонної мийки, стискаючи в руці ганчірку. Пальці тремтіли. Не від холодної води — від люті. На плитці клекотіла вже підгоріла каша, у спальні гув телевізор, а в голові стрибнув рядковими спалахами: «Дача? Сьогодні? Чому?»
…Чоловік пішов рано. По-англійськи. Просто тріпнув двери, і дім знову поринув у тишу. Вона подумала: може, вийшов до машини, може, по справах. Син уже прокинувся, потер очі, у піжмі шарпався до ванної.
Усе було нормально. Окрім одного: тато не повернувся.
— Іване, ти зовсім з’їхав?! — випалила вона, коли нарешті додзвонилася.
— Ну, мама терміново попросила, — виправдовувався чоловік. — Ідіть поки, а я під’їду.
— Ага. Терміново. Саме сьогодні. О вось у ранці. Першого вересня, — голос Олени став холоднішим за той айсберг, який розсік «Титанік».
— Слухай, я все розумію… Але вона попросила. Швидко справимося.
Олена мовчала. Бо якби вона відкрила рота, гребля її самоконтролю тріснула б. А істерика зранку — це не те, що мав бачити першоклашка. Замість слів вона просто перервала дзвінок.
Нехай це буде на їхньому сумлінні.
— Мам, а тато де? — син стояв у новенькій білій сорочці, сам застібав ґудзики.
Возився, хвилювався, але не нарікав.
— Бабусі раптом треба було на дачу. Тато повіз її, — сказала Олена без іронії.
— А він потім приїде? — спитав син із надією.
— Не знаю, зайченя. Думаю, ні.
— А він знав, що у мене сьогодні свято?
Вони обговорювали це цілий тиждень. Але Вітя, схоже, не розумів, як тато міг його так підвести.
— Знав, — тихо відповіла Олена.
Хлопчик опустив очі, мовчав. Сів стіл і впікся у телефон. У вазі стояв букет, який він понесе до школи. Коло дверей — новий рюкзак із танчиками. Усе готове до свята.
Окрім родини.
На лінійці син тримався стримано. Не всміхався, не плакав, лише зміцніше стискав мамину руку, коли навкруги метушилися діти, бабушки, тата із камерами. У всіх навколо було свято життя.
Олена теж фотографіВони повернулися додому, де пахло затишком і теплом, а за вікном повільно падав перший осінній дощ, наче природа саме зараз вирішила обійняти їх обох.
