— Ви ще тут? Виходьте з моєї квартири, я тепер дружина вашого чоловіка! — різко сказала білявка на порозі.
Ключ у замку повернувся із тугим скрипом. Я штовхнула двері, сподіваючись на знайомий запах дому — суміш моїх парфумів і ледь вловимий аромат засобу для підлоги.
Але в ніс вдарив чужий, приторно-солодкий парфум.
Я зупинилася, не вмикаючи світло. Щось було не так.
На вішалці, поруч із плащем Богдана, висів яскраво-червоний светр. Я такого ніколи не бачила.
Мої домашні тапочки, що завжди стояли біля входу, були закинуті в кут, а на їхньому місці — елегантні туфлі на шпильці.
Серце рвонулося. Я повернулася з відрядження раніше, хотіла зробити сюрприз. Виявилося, сюрприз чекав на мене.
Тихо пройшла у вітальню. На столі стояла ваза зі свіжими ліліями — я їх ненавиділа, у мене алергія.
Богдан це знав.
Поруч лежала розгорнута глянцева книжка. Не моя.
Дістала телефон. Пальці тремтіли, коли набир
