30 травня 2024 року
Сьогодні вийшов у нову главу нашого життя, і я одразу склав у нотатнику те, що відчув.
Олено, сказав я, коли ми вперше підїхали до того двоповерхового цегляного будинку за Київськими полями, це саме те, про що мріяли.
Дім був великий, зі стелями, що піднімали погляд до підвіконь, і вікнами, що відкривали вид на сад. Потрібен був косметичний ремонт, та після продажу нашої квартири в центрі Києва у нас залишилося кілька тисяч гривень, щоб підправити все, що треба.
Максиме, уявляєш, яке життя нас чекає? захоплено прошепотіла Олена, обіймаючи мене на порозі. Свіже повітря, тиша, простір для майбутніх дітей
Я кивнув, розглядаючи простору вітальню з каміном. Саме так і виглядало наше маленьке королівство без шуму міських сосідок, без клопоту та постійного галасу.
Наступні два місяці пролетіли, ніби один день. Ми занурились у ремонт. Я, Максим, несподівано виявився вправним майстром: сам наклеїв шпалери, пофарбував стіни, підвісив нові світильники. Олена займалась дизайном, підбирала меблі, штори, створювала затишок. До кінця літа будинок виглядав зовсім іншим.
Час святкувати новосілля! оголосив я, гордий своїм трудом.
Запросили друзів і родичів. Гості були в захваті. Наша найкраща подруга Віра не могла перестати захоплюватись кожним куточком.
Олено, це ж справжній палац! вигукнула вона. Яка удача!
Мамо Максима, Галина Петрівна, підходила до кожної кімнати, оглядаючи простір, і з гордістю заявила:
Молодці, діти! Ось це я розумію житло! Не ці сучасні коробки в місті.
Батько Максима, Петро Петрович, рідко говорив, але цього разу виголосив промову про те, як важливо мати власний дім, свою землю під ногами. Мої батьки також були щасливі за нас.
Вечір пройшов під звуки грилю в садку, склянки вина та сміху. Я відчував справжнє щастя нарешті маємо те, що шукали довго.
Через тиждень після святкування Галина Петрівна подзвонила. Її голос був підвищеним, схвильованим.
Олено, я розповіла Алiсі про ваш будинок. Вона дуже радiсть, обіцяє завітати.
Алiса сестра Максима, на пять років молодша, живе в Харкові з чоловіком Віктором. Ми рідко спілкуємось, лише під час свят.
Звичайно, приходьте, відповіла я. Будемо раді показати дім.
Алiса приїхала через два дні, не одна, а з Віктором і з великим живітком. Виявилось, що вона вагітна!
Сюрприз! вигукнула вона, виходячи з машини. Скоро станете дядьком і тіткою!
Максим був у захваті, а я відчув певну настороженість, особливо коли побачив купу валіз. Здавалось, ніби вони планують залишитись надовго.
Віктор мовчазний, але ввічливий чоловік, працює в продажах і заробляє непогано. Алiса жвава, емоційна, любить бути в центрі уваги.
Олено, який у вас будинок! захопилась вона, заходячи до вітальні. У нашій двушці сусіди з верху цілоденно свердять!
Я показав їм дім, запросив на вечерю. Алiса весь час тримала живіт, скаржилась на токсикоз. Віктор молча їв, час від часу підкидаючи їй щось.
Олено, а де будемо спати? спитала Алiса, коли ми закінчили вечерю.
У готелі, напевно. Чи поїдете додому?
Алiса засміялася:
Та ні! Ми ж не на один день приїхали. Дом ви збудували дуже вчасно! Ми чекаємо первістка, поселимося у вас, на свіжому повітрі.
У мене в голові стало стискатися. Поселитися? Надовго? Я не давала волі емоціям, спочатку поговорив з Максимом.
Добре, сказав я спокійно. Ви можете залишитись у гостьовій кімнаті.
Гостьова була на другому поверсі, невелика, але затишна. Я постелив чисту постіль, подав рушники. Алiса скаржилась на жорсткий матрац, незручну подушку, холодне вікно.
Перший день пройшов спокійно, проте вже наступного ранку я зрозуміла, що це буде справжнє випробування. Алiса о 7:00 ввімкнула телевізор на повну гучність, потім прийняла душ, витративши всю гарячу воду. Після цього вона спустилася на кухню і почала готувати сніданок, використовуючи всі каструлі і сковорідки.
Пробач, Олено, сказала вона, коли я зайшла на кухню. Я на дієті для вагітних, потрібне особливе харчування.
Кухня виглядала в повному безладі: мийка завалена брудною посудою, плита в бризках, на підлозі крихти та олійні плями. Алiса сиділа, їла яєчню з беконом і листала журнал.
Алiсо, а посуд не помила? обережно спитала я.
Ой, вибач, токсикоз мене підхопив, відмахнулася вона. Пізніше помию.
Але посуд залишився грязним, і я його мила сама. Віктор провів увесь день у вітальні з ноутбуком, не прибираючи, не миючи навіть чашку після кави. Алiса то лежала на дивані, то ходила по будинку, залишаючи свої речі скрізь.
Вечором будинок виглядав, ніби в ньому тиждень живуть студенти. Максим прийшов з роботи втомлений і не помчав одразу до безладу.
Як справи? спитав він, цілуючи мене в щоку.
Нормально, відповіла я стримано.
Після вечері я розповіла Максиму про свої занепокоєння.
Максиме, здається, вони планують залишитися у нас на весь термін вагітності. Це ще пять місяців!
Олено, не переймайся, заспокоїв він. Вони просто відпочивають, скоро поїдуть.
Але вони не їхали. Пройшовши ще тиждень, Алiса відчувала себе, ніби вдома. Вона навіть почала запрошувати своїх подруг.
Олено, не заперечуєш, якщо Марічка з Оленою зайдуть? питала вона, вже набираючи номер. Хочуть подивитися будинок!
Це вже було надто. Подруги Алiси приїхали в суботу галасливі дівчата близько 25 років. Вони кричали від захвату, фотографувалися біля каміна, організували фотосесію в саду.
Дівчата, давайте відзначимо! запропонувала Алiса. У мене є шампанське!
Вони накрили стіл у вітальні, включили музику. Я намагалась натякнути, що нам треба робити справи, та ніхто не слухав. Вечір затягнувся до пізньої ночі, після чого подруги роз’їхались, залишивши купу брудної посуду і плями від вина на білій скатерці.
Алiсо, можливо, варто заздалегідь попереджати, коли запрошуєш гостей? сказала я наступного ранку.
Та ні, Олено, відмахнулася вона. Ми ж не кожен день веселимося.
Місяць пройшов, і Алiса вже повністю освоїлась. Вона переставляла меблі в вітальні без нашого дозволу, користувалась моїми косметичними засобами. Найгірше було те, що я постійно мусила прибирати за нею: брудні тарілки, не вимита ванна, розкидані речі. Віктор курив на балконі, викидаючи крихти в квіткові горщики, грав у футбол до пізньої ночі, не зважаючи на шум.
Максим бачив моє роздратування, проте не піднімав питання.
Олено, потерпи ще трохи, просив він. Алiса вагітна, їй важко.
А мені? розгнівалася я. Я весь день прибираю за дорослими! Це наш будинок, а не готель!
Останньою крапкою став інцидент з моєю весільною сукнею. Алiса знайшла її в гардеробі і захотіла приміряти.
Олено, подивись, чи підходить? запитала вона, виходячи з кімнати у моїй сукні, яка вже розривалася від її живота.
Скинь її негайно! крикнула я. Це моє весільне плаття!
Сукня була зіпсована: шви розпускалися, залишилось пятно від тонального крему. Це була сукня моєї мрії, в якій я сказала “так”, і яку я планувала передати майбутній дочці.
Я замкнулася в спальні і пролила сльози. Максим намагався мене заспокоїти, та я не могла зупинитися. Це було не просто плаття, а частина мого життя.
Наступного дня я прийняла рішення. Досить терпіти. Пора поставити межі.
Коли Алiса спустилася снідати, я була готова до розмови.
Алiсо, нам треба поговорити, сказала я твердо.
Про що? запитала вона, намазуючи масло на хліб.
Про те, що ви вже місяць живете у нашому будинку. Я не служниця, щоб прибирати за вами. Ви зруйнували мою весільну сукню.
Алiса зітхнула:
Олено, це ж просто сукня. Купиш нову. Вона ж вже погано сшита.
Нову? відчула я, як криється гнів. Це була моя єдина весільна сукня!
Ну і що? пожала плечима вона. Ти її вже не надягатимеш.
Я не могла більше мовчати.
Алiсо, мій дім це не готель. Я більше не буду терпіти ваші безпардонні дії. Якщо ви хочете залишатися, сплачуйте за проживання, комунальні послуги та їжу.
Що?! вигукнула вона. Ти пропонуєш мені платити за проживання в будинку мого брата?!
Я пропоную вам доросліти, відповіла я. Максим мій чоловік, а будинок наш спільний. Я не дозволю перетворити його на проходну залу.
Тоді до кухні зайшов Максим.
Що трапилось? запитав він.
Твоя дружина викидає мене з дому! заплакала Алiса. Вона вимагає, щоб я платила за проживання!
Максим подивився на мене здивовано.
Олено, що це означає?
Це означає, що я більше не буду терпіти хамство і неряшливість. Місяць я прибираю за дорослими, які поводяться як свині в моєму домі.
Це будинок мого брата! вигукнула Алiса.
Ні, відповіла я. Це наш будинок з Максимом. Ми його купували разом, ремонтували разом, облаштували разом. Я не дозволю нікому його руйнувати.
Максим спробував узгодити:
ДівТепер я знаю, що справжня сім’я це не лише кров, а й повага, межі та готовність захищати спільний дім.
