Ні, Олесю, на мене не розраховуй. Заміж вийшла будь тепер за чоловіком, а не за мною. Мені тут чужий у домі не потрібен, різко відповіла Марія.
Олеся нервково ковтнула, міцніше стиснувши телефон. У горлі застряг грудкий ком. Вона не очікувала такої зневажливої відмови.
Мамо Він же не чужий. Це мій чоловік, твій зять. Ми ж не просимо купити нам квартиру, просто хочеться трохи пожити у тебе, доки зберемо на перший внесок.
Почувся короткий, злий регіт.
Знаю я, як це буває. Пустиш пожити потім не вижену. Вам спочатку внесок, потім ремонт, а далі ще й щось знадобиться. А мені спокою не буде. Ні, Олесю, не ображайся, але ми з твоїм батьком усе робили самі, нікого не турбували. І ви якось самі справляйтесь.
Мамо, ну які самі? не здавалася Олеся. Ти ж знаєш, що ми обидва працюємо, на всьому економимо. Майже всі гроші йдуть на оренду. За такими темпами, з нашим зростанням цін, ми зможемо зібрати хіба що на коробку від холодильника.
А кому зараз легко? голос матері став дратівливим. Я з твоїм батьком жодного дня у батьків не жила. Ми самі через усе пройшли і нікому не скаржилися.
Самі, самі Мамо, не розповідай мені. Я ж памятаю! Памятаю, як бабуся вам допомагала.
Не порівнюй, це зовсім інше. Бабуся допомагала, тому що хотіла і могла. Ми в неї нічого не просили. Я цю квартиру чесно вистраждала з твоїм
А я не просила тебе народжувати мене в нікуди, вистрілила Олеся і кинула трубку.
Всередині все кипіло від обурення. Можливо, мати й мала право відмовити, але те, як вона це зробила Наче вона звела цілу імперію, а Олеся, нероба така, тепер намагалася вїхати у рай на чужій спині. Але ж усе було зовсім не так.
…Коли Марія дізналася про вагітність, вона навіть не була одружена. Богдан, батько Олесі, був легковажним, ще не нагулявся і не шукав зайвої відповідальності. Його мати була такою ж давно розвелася і знаходилася у вічних пошуках щастя. Тому Марія звернулася по допомогу до Надії Степанівни бабусі Богдана.
Надія Степанівна, почувши про положення Марії, аж заплакала від радості, міцно обняла її і пообіцяла підтримку.
Ти, доню, навіть не думай, народжуй. А вже я з Бодьком поговорю, запевняла вона. І, раз так вийшло, мабуть, відпишу вам свій будиночок. Я до доньки переїду. Мені й так важко самій, а Катрусі допомога у господарстві знадобиться. А вам буде де дитину ростити.
Надіє Степанівно, що ви? не вірила своїм вухам Марія. Це ж цілий дім, не жменя!
Я його з собою у труну не заберу. Я щасливою не була, то хоч ти будь, зітхнула жінка.
Надія Степанівна слово дотримала і навіть перевиконала обіцянку. Дарчу вона оформила на Марію, знаючи, що онук у неї не найнадійніший. Марія ж розміняла будинок на двокімнатну квартиру.
З народженням Олесі нічого не змінилося. Богдан гуляв і зраджував, а його внесок у сімейне життя обмежувався зарплатою. І то він часто не доне
