Ви ж кріп від петрушки відрізняєте лише з етикеток у крамниці! Та й ягоди тільки у варенні бачили! буркотіла ображена сусідка.
Олена та Іван приїхали на свою нову дачу. Придбали її восени, а тепер настав час облаштувати все як слід. Будинок стояв міцний, зимуючий, а от ділянка потребувала чималої праці.
Старий сад чекав на оновлення. Лазню вже замовили за тиждень привезуть, лишилося визначити місце. Планували зробити навіс для білизни, дровник, альтанку. Діти обіцяли приїхати та допомогти.
Гарно тут, спокійно, промовив Іван. Можна й на постійне життя перебиратися.
У льоху тільки двері треба замінити, додав він.
А я оглянула веранду, відповіла Олена. Памятаєш, хотіли альтанку? Не треба. Тут і так гарний круглий стіл, старовинні стільці. Їх трохи відреставрувати ще сто років простоять. А вид на сад краса! Чай питимемо, насолоджуватимемося.
Двері теж треба міняти, зауважив Іван. Таке враження, ніби хтось у хату заходив минулої зими.
На задньому дворі все впорядкуємо. І з вулиці не видно, і охайно. А перед будинком галявина, квіти.
Квіти вже проростають, треба розібратися, що де. Можливо, щось пересадити. Але цього літа як є.
За тиждень привезли лазню, прибули діти. Почалося облаштування. Сусідка Марія завітала знайомитися, її онуки вже бігали коло будинку.
У вас є онуки? запитала вона.
Бувають, відповіла Олена.
Навіщо такий високий паркан? Ми з сусідами завжди без огорожі жили.
Без паркану? здивувався Іван. Ми його просто відновили. Він був, але звалився. Вам було байдуже, а нам важливий лад. І не переживайте межі не порушили.
А хвіртки не буде? Ми завжди тут ходили.
Між нашими ділянками? Ні. Вхід лише з вулиці.
А як же діти гратимуться? Ви ж і яблуні повирубували!
Не рубали омолодили. І нові посадили. Ваші діти можуть лазити по ваших деревах.
Усе у вас нове, буркнула Марія. І навіщо кущі вздовж паркану?
Для краси!
Сусідка пішла, але поверталася знову. Її онуки бігали по ділянці, поки не поставили нові ворота.
Ось так влаштувалися, знову заговорила Марія. Взимку тут житимете?
Побачимо.
А чого ворота зачинили? Тут завжди діти в мяч грали безпечно ж.
У мене грядки, не пустир. Ви ж кріп від петрушки лише по ціннику розрізняєте. Якщо хочете дружити будьте чемними.
Ворота зачинені, щоб ваші онуки кур не випускали. Дві доби тому вони розігнали наших, і жодну не знайшли.
О, у вас і кури є? Значить, оселилися надовго?
Ми вже дома.
У серпні святкували день народження Івана. Зібралася вся родина. Чоловіки готували шашлик, жінки накривали стіл на веранді.
А ми до вас! раптом оголосила Марія з дітьми. Завжди так святкували раніше. Посидимо разом, дітям веселіше!
Ми не запрошували вас, холодно відповіла Олена. Це сімейне свято.
Ну, колись і ми порідніємо, засміялася сусідка.
Вона не йшла. Її онуки лізли скрізь: трясли яблуні, залазили на дах лазні. Потім знайшли каміння біля будівель і кинули його у надувний басейн. Вода ринула назовні.
Та нема чого сумувати, махнула рукою Марія. Все одно скоро осінь, басейн збирати.
Вам час додому!
Та ми ще й не посиділи. Діти ж голодні!
Свято було зіпсоване. Але за тиждень зібралися знову на тридцять пяту річницю подружнього життя.
Цього разу ворота зачинили одразу. Найменший, семирічний Степанко, першим здогадався їх замкнути.
З вулиці чулися стуки. Всі робили вигляд, що не чують. Повітря було пройняте запахом шашлику і свіжістю. Починалося похолодання.
Коли ж ви до міста повернетеся? спитала Марія через паркан.
Ще не вирішили, відповів Іван. Урожай яблук треба зібрати. Нам тут подобається. Усе окрім сусідки. Але ми вже навчилися з нею справлятися.
Усі засміялися.
Гості поїхали, а Олена й Іван залишилися. Попереду осінь, зима Вони спробують. Якщо не вийде завжди можна повернутися до квартири.
А от Марія зникла. Виявилося, їй треба бути з онуками дочка не впоралася, і бабуся поїхала допомагати.
Іван і Олена лише з полегшення зітхнули. Дякувати Богу, що такі сусіди трапляються рідко.
