Ви ж просто кріп, що в крамниці на етикетці з петрушкою, гарчала ображена сусідка Олена. А ягоди в вас лише в банках вареників бачили!
Валентина й Василь приїхали на свою дачу в селі Козятин. Купили її ще восени, а тепер настав час привести будинок і ділянку в порядок. Хата стояла гарна, навіть взимку тепліша, а з земелькою та іншими ремонтними справами було чимало зайнятись.
Старий сад треба було перетворити на ідеальний. Нову сауну вже замовили за тиждень її доставлять і встановлять, лиш вибрати місце. Одразу ж планували навіс для білизни, дровницю та альтанку. Діти пообіцяли приїхати й допомогти у всьому.
Тихо, спокійно, можна цілий рік жити. Ми ж тепер пенсіонери, сказав Василь, оглядаючи льох. Потрібно лише двері поміняти.
Я вже пройшлася по задній веранді, додала Валентина. Памятаєш, говорили про альтанку? На веранді великий круглий стіл і старовинні стільці. Потрібно їх трохи відновити, і ще двері замінити здається, хтось недавно був у будинку.
Двері перш за все. Весь ремонт будемо робити на задньому дворі, щоб з вулиці не було видно, а краса залишилася. Перед будинком плануємо клумбу та квіти.
Квіти вже ростуть, багаторічники, треба лише визначити, що пересадити. Це літо залишимо так, а потім розглянемо.
Через тиждень привезли сауну, приїхали діти, і розпочалося облаштування ділянки. Сусідка Олена завітала, щоб познайомитися, а її онуки кудись кудись бігали навколо будинку.
У вас є онуки?
Є, приїдуть.
Навіщо такий великий паркан? Ми з сусідами обходилися без огорож.
Без огорож? А що тоді було? Ми лише щойно його зняли, бо він впав. Нам важливий порядок, а паркан стоїть точно по межі ділянки, зайвих метрів не бракує.
А хвіртки не буде? У нас завжди був прохід.
Ні, вхід лише з вулиці.
А як же діти будуть бігати? Ви ж зрізали яблуні, а діти любили по них повзати.
Ми лише обрізали гілки, а нові посадили. Хай ваші діти граються нашими яблунями.
Все у вас нове. Навіщо кущі вздовж нашого паркану?
Для краси.
Олена пішла, а потім повернулася з новими питаннями. Її онуки продовжували гратися на ділянці, поки не встановили нові ворота.
Ви тут оселилися назавжди? запитала Олена. Взимку будете жити?
Час покаже, відповіли Валентина і Василь.
Чому ви зачиняєте ворота? Діти ж мяч ганяли перед будинком, було зручно і безпечно.
У мене все зайняте грядками, а ви лише дивитесь на етикетки в крамниці. Треба зберігати спокій і порядок.
Ворота зачинені, щоб чужі очі не бачили наші ділянки і щоб ваші онуки не ставали господарями. Два дні тому вони випустили наших курейнесучок, а ми їх і не змогли знайти.
У вас є кури? Значить, ви тут оселилися назавжди?
Ми вже живемо.
Кінець серпня день народження Василя. Приїхали діти, онуки, вся родина зібралася на веранді. Чоловіки смажили мясо, жінки готували салати, накривали стіл.
Ми прийшли привітати вас, сказала Олена, без запрошення, бо ми ж сусіди.
Ви вже готуєте святкову трапезу, то і посидимо разом. Прагнемо дружити, відповів Василь.
То ми вас не запрошували? У нас сімейне свято, а ваші стосунки лише сусідські.
Можливо, колись і стане інакше, діти виростуть і зможемо стати родичами, жартувала Олена.
Вона все одно не залишала їх у спокої, а її онуки підбігали всюди, гойдаючи яблуні, груші, залізали на дах сауни, не впадаючи. Потім їх зацікавили камені, викладені навколо будинку, і хтось кидав їх у надувний басейн. Діти підскочили, крикнули від радості, коли вода вибухнула.
Підеш, осінь вже близько, басейн треба прибрати, сказала Олена, посміхаючись.
Пора йти додому!
Ми ще не сиділи, діти голодні, апетит прокинувся. За стіл!
Свято трохи збентежилося, проте незабаром його продовжили. Через тиждень знову зібралися на день народження Валентини і Василя 35 років спільного життя. Хтось одразу зачиняв ворота, а виявилося, що це був наймолодший, семирічний онук. Чувся стукіт у ворота, вся сімя притворялася, що нічого не чути. Пахло шашлик і свіжість, стало прохолодно.
Коли будемо вас чекати в місті?
Подивимося, осінь прийде, урожай збирати треба. Наші яблука чудові, а Олена нам вже не заважає. Навчилися жити без зайвих конфліктів.
Усі разом засміялися. Гості розїхалися, а Валентина й Василь залишилися на самоті, готуючись до осені, а потім і до зими. Якщо щось не вдасться, завжди можна повернутися до міської квартири в Києві.
Олена відїхала, адже її онуки мали йти до школи, дочка потребувала допомоги, а бабуся обіцяла підтримку. Валентина і Василь зітхнули полегшено: «Хай живе мир у нашому дворі, а недоброзичливі сусіди нехай залишаться лише у спогадах».
**Урок:** справжня гармонія приходить, коли вміємо слухати один одного, поважати межі й будувати добросусідські стосунки, а не боротися за кожен сантиметр землі.
