Вибач, але я поки не хочу з’їжджатися…
Сергію здавалося, що Леся закохана в нього так само, як і він у неї, тому його здивувала її відповідь на пропозицію жити разом.
– Вибач, але я наразі не хочу з’їжджатися! – сказала вона.
– Чому?
– Не знаю, ми зустрічаємось лише півроку. Мені здається, що ще занадто рано…
– Рано? Сонце, мені здається, що якраз вчасно. Поживемо разом, дізнаємось одне про одного більше, а там, дивись, вийдемо на новий рівень.
– Сергійко, тут не комп’ютерна гра, а життя. І в моєму житті зараз немає місця для спільного проживання, але це не значить, що я не ціную наші стосунки. Просто мене цілком влаштовує теперішній стан речей.
– Але я хочу більшого! Хочу прокидатися з тобою вранці, засинати разом! Хіба ти цього не хочеш?
– Ми і так це робимо. Двічі на тиждень, хіба забув? Хіба цього мало?
– Мені мало!
– Ну, якщо ти мене любиш, то доведеться поки що потерпіти.
– Я можу потерпіти, але скажи мені причину! Чому ти не хочеш? Поясни! Хіба це так складно?
Леся подумала трохи, потім усміхнулася й вирішила, що варто обговорити все детальніше.
– Сергію, давай начистоту. Що значить для тебе спільне життя з жінкою?
– Я вже казав, засинати і прокидатися разом!
– А впродовж дня?
– У якому сенсі? – не зрозумів він.
– У добі двадцять чотири години, не забув? Ти говориш лише про ніч і ранок, а решта часу?
– А решту часу ми майже завжди на роботі! Хіба ні?
– Ну чому ж? Наприклад, ми будемо вечеряти або снідати разом?
– Сподіваюсь!
– А хто буде готувати?
– Ти не вмієш готувати! – здогадався Сергій, хоча багато разів їв її страви.
– Я вмію готувати!
– Тоді в чому проблема?
– Хто буде готувати? Ти чи я?
– Ну, ти, може, іноді й я. А чому ти так про це турбуєшся?
– Сергію, тому що я не хочу перетворювати своє життя в день сурка, як багато моїх подруг! Я не хочу прокидатися раніше, щоб готувати комусь сніданок. Я не хочу бігти з роботи, заходити в магазин, тягти сумки додому, а потім ще дві години танцювати біля плити, готуючи вечерю!
– Але ж ти іноді готуєш, коли залишаєшся у мене, так? Я думав, тобі це подобається…
Сергій виглядав трохи розчарованим. Його дівчина – ледачка?
– Я люблю готувати, але робити це щодня поки що не готова. Мені подобається прийти додому, швиденько зробити салат і на цьому все. Мені достатньо, що ми бачимося двічі на тиждень, іноді частіше. Мені цього вистачає! Можливо, колись захочу більшого, але зараз – ні!
– Проста ти мене не любиш! – констатував Сергій.
– Ну ось, починається…
– А що? Хіба ні? Коли жінка любить, вона готова на все для коханого!
– А коханий? Він готовий на все для коханої?
– Звісно!
– Добре, тоді давай жити разом, АЛЕ – всі домашні обов’язки навпіл. Кожен прибирає за собою, готуємо по черзі, перемо свої речі самі. Як тобі такий варіант?
– Але я погано готую. Ти ж сама казала!
– Буде привід навчитися. Не завжди ж їсти піцу або бургери. З навчанням можу допомогти!
– Я просто не розумію, хіба це так складно? Чому іншим не складно? Ти що особлива? – не вгамовувався Сергій.
– Ну, якщо тобі хочеться так думати. Нехай буде так! Я особлива. Я не хочу класти своє особисте життя на вівтар кохання. Принаймні зараз. Мені всього двадцять три. Хочу насолодитись свободою!
– А, зрозумів! У тебе є інший чоловік! – знову здогадувався Сергій.
– І нащо мені він? – не зрозуміла Леся.
– Ну, раз ти не хочеш жити зі мною, значить, він тобі дорожчий!
– Твій уявний чоловік мені дорожчий? – усміхнулася вона.
– Твій уявний чоловік! Нащо мені вигадувати собі якихось чоловіків?
– А тобі чоловіки не потрібні, тому ти вирішив вигадати мені, так?
– Ти мене зовсім заплутала! – майже закричав він.
– Бо ти несеш дурниці! У мене більше нікого немає! Інколи й тебе забагато, тому я не хочу жити разом! Я люблю своє самотність і не готова з нею розстатися. Наразі!
– Як можна любити самотність, коли ти в стосунках? – здивувався Сергій.
– Дуже просто. Є ж речі, які тобі подобається робити, коли нікого немає вдома?
– Наприклад?
– Не знаю, читати книгу, дивитися серіал, приймати ванну, тинятись по соціальних мережах, міряти речі з шафи, танцювати в темряві!
– Чоловіки таким не займаються! – обурився він.
– А дівчата займаються! І мені це подобається! Я поки не готова розстатися з такими звичними радощами свого одиночного життя!
– Але ж і в спільному житті є свої радощі! – все ще намагався переконати її Сергій.
– Наприклад?
– Засинати і прокидатися разом! – знову почав він свою пісню.
– Сергію, ти в курсі, що ти хропиш, як трактор?
– Що? Ти ніколи не говорила! І інші не скаржилися!
– Ну, на рахунок інших не скажу, а ось після того, як Лёня тебе вдарив по носі на шашликах пару місяців тому, ти почав хропіти жахливо. І до речі, я тобі вже казала! Я можу потерпіти це пару раз на тиждень, але кожен день не хочу! Я теж хочу іноді нормально виспатися.
– Ти не відпочиваєш поруч зі мною?
– Лише в ті рідкісні моменти, коли встигаю заснути раніше від тебе!
– Але ти зазвичай лягаєш пізніше…
– Ось і я про це!
– Ага, значить, я хроплю, я не готую, я не підходжу для спільного проживання?
– А ще, як виявилося, ти жахливий нудний! – не втрималася вона.
– Чого це я нудний!?
– Ти вже півгодини намагаєшся переконати мене зробити те, чого я взагалі не хочу. Що це, якщо не нудність?
– Лесь, я взагалі-то хотів одружитися з тобою! Тому й запропонував пожити разом! – ображено сказав він.
– А я хіба сказала, що хочу заміж? – сумно усміхнулася вона.
– А ти хіба не хочеш? Усі дівчата хочуть заміж!
– Напевно, не всі…
– Або ти не хочеш заміж за мене? – здогадався він.
– Я в принципі не хочу, але якщо розмірковувати по-твоєму, то що ти можеш запропонувати майбутній дружині? Засинати і прокидатися разом?
– Ти хочеш сказати, що я пусте місце? – ображено відреагував Сергій. – Що я ні на що не здатний?
– Тобі вже майже тридцять. Працюєш за вісім тисяч гривень на місяць, живеш у вбитій квартирі свого дядька, щоб тільки не платити за оренду, одягаєшся у дешевих магазинах. Ти навіть машину не хочеш купувати, бо її треба утримувати!
– Тебе послухати, так я той ще подарунок! Тоді нащо ти взагалі зі мною зустрічалась?
Леся знизала плечима.
– Ти симпатичний, у хорошій формі, ти веселий і чудовий коханець.
– Для здоров’я?
– І для душі!
– Але сім’ї у нас не буде!
– Поки ти не подорослішаєш, точно ні!
– Чудово! Тоді мою пропозицію знімаю з порядку денного! І знаєш, я тобі навіть більше скажу! Ми розходимось!
– Справді? – іронічно запитала Леся. – А я думала, ти вже й не запропонуєш! Тоді бувай? – вона махнула йому рукою, нагадуючи, що свариться з ним у своїй квартирі.
– Бувай! – гордо заявив він, натягуючи штани. – Точніше, прощавай!
– Значить, прощавай! – сказала вона з усмішкою і кинула йому футболку.
Сергій пішов, а Леся ввімкнула музику, загасила світло і почала танцювати. Це завжди допомагало заспокоїти нерви і повернути позитивний настрій. Вона знала, що завтра чи післязавтра він все одно повернеться, але чи впустить вона його знову? Це вже питання.
