У невеличкому містечку на півдні України, де вузькі провулки тонули у зелені каштанів, а літню спеку змінювали прохолодні вечори, Оксана та Дмитро прожили в шлюбі вже п’ять років. Їхня затишна двокімнатна квартира в самому серці міста була для Оксани справжньою фортецею, яку вона облаштувала з усією любов’ю. Та одного фатального вечора все змінилося.
Дмитро повернувся з роботи й під вечерю почав розповідати про лихо, що спіткало його батьків. Вони звели величезний двоповерховий будинок у передмісті, мріючи про розкішну життєву осілість на пенсії. Та зимою їхнє житло перетворилося на крижаний палац: опалення пожирало всі заощадження, а пенсії ледве вистачало на прожиття. Свекор із свекрухою, не знайшовши іншого виходу, вирішили попроситися до сина та невістки на зиму. Почувши це, Оксана відчула, як кров ударила до скронь.
— Я не дозволю твоїм батькам жити у нас! — різко відрізала вона, ледве стримуючи гнів. — І їхнього пса сюди не тягни! Я не покоївка, щоб прибирати за всіма й терпіти їхні витівки. Коли ми з тобою потребували допомоги, твоя мати захлопнула перед нами двері. Нехай тепер пожинає наслідки!
Оксана очікувала суперечки, умовлянь, але замість цього Дмитро, дивлячись їй прямо в очі, промовив слова, які луною відізвалися в її серці:
— Або мої батьки переїжджають до нас, або ми розлучаємося!
У кімнаті повисла мертва тиша. Оксана відчула, як земля тремтить під ногами. Вона не могла повірити, що чоловік ставить її перед таким вибором. Та здаватися вона не збиралася. Впускати до себе свекруху з її величезною лохматою вівчаркою, яка звикла жити на просторах садиби, у їхній тісній квартирі? Це було вище її сил. Стосунки з матір’ю Дмитра завжди були напруженими: свекруха відкрито зневажала невістку, вважаючи її недостойною свого сина. Думка про те, що ця жінка почне заправляти в її домі, зводила Оксану з розуму.
— У твоїх батьків є ще двоє дітей, — холодно продовжила вона, стискаючи кулаки. — Хай їдуть до них. Я не збираюся жертвувати своїм затишком заради людей, яким я байдужа. Ця квартира — моя, і лише я вирішую, хто тут житиме.
Оксана нагадала чоловікові, як його батьки пишалися своїм будинком, зведеним напоказ, аби вразити сусідів. Вони не думали про те, як платитимуть за опалення, і тепер їхні проблеми має вирішувати вона? Ні, цього не буде. Вона не дозволить перетворити своє життя на пекло заради чиєїсь гордині.
Дмитро мовчав, але його погляд був сповнений рішучості. Оксана розуміла, що цей ультиматум — не просто слова. Перед нею стояв вибір: поступитися і втратити себе чи відстояти свої кордони, ризикуючи шлюбом. Серце розривалося на частини, але вона знала — назад шляху немає.
