ВИРІШИТИСЯ НА РОЗЛУЧЕННЯ…
З підносом у руках Мар’яна відстояла довжелезну чергу в їдальні й поспішно почала говорити молодому хлопцю за стійкою:
— Мені три борщі, три вареники та три компоти, будь ласка.
Місця на підносі не вистачало. Кілька разів Мар’яна кинула оком на столик, де сиділи її чоловік і син. Синові всього десять, зрозуміло, він не розуміє, що треба допомогти мамі. А от чоловік сидів, уткнувшись у телефон, і навіть не піднімав погляду. Довелося Мар’яні зробити два рейси. Метушливо перенісши все на столик, вона відчула на собі невдоволені погляди інших відпочивальників. Не відриваючи очей від екрана, чоловік підсунув до себе тарілку з борщем. Підніс ложку до губ і фыркнув:
— Ти що, квасолявий взяла? Я його не хочу. Могла б хоча б запитати.
— А ти міг би підійти й обрати сам, — втомлено відповіла Мар’яна. — Я не вмію читати твої думки.
— От ще! Ні, щоб разом у черзі постояти! Просто треба було спитати.
Мар’яна схилилася над тарілкою, вирішивши не відповідати. Набридло сперечатися. Віктор завжди такий. Усе йому не так.
І син, десятирічний Андрійко, копіює батька.
— Фу, мам, ти що, вареники принесла? Я їх не люблю, ти ж знаєш.
— Наша мама думає тільки про себе, — не відриваючись від телефону, промурмотів Віктор, тим не менее швидко упорядковуючи борщ, який за хвилину до того критикував.
— Їж, що дають, — прикрила голос Мар’яна, озираючись, чи не почув хто.
У залі їдальні було «яблуку нема де впасти». Всі поспішали снідати, щоб швидше вийти до моря. У Мар’яни теж були такі плани, але вона не знала, чи підуть вони разом, чи вона вирушить тільки з Андрійком. Віктор міг залишитися валятися в номері. Він учора нарікав, що до моря далеко йти. І, як завжди, винувата була Мар’яна. Адже це вона обрала цей санаторій. Хоч сто разів пропонувала чоловікові разом вибрати місце. Віктор відмахувався:
— Ти що, сама не розумієш? Дай мені відпочити після роботи. Обирай сама, що там складного?
Ну от, вона й обрала. І, як завжди, все погано. Санаторій далеко від центру, пам’ятки не побачиш, до пляжу йти хвилин десять. Віктору не подобається.
Закінчивши снідати, Мар’яна почала збирати порожні тарілки й побачила, як у зал увійшла пара з сусіднього номера — доглянена жінка років п’ятдесяти та її чоловік, усміхнений, підтягнутий. Жінка, немов королева, одразу сіла за столик, а чоловік метнувся до черги, попередньо запитавши:
— Котику, тобі сьогодні який десерт взяти?
Мар’яна почула це, коли несла підноси. Йшла вона одна — Віктор із сином пішли, навіть не почекавши. І знову вона з позавистю подумала про ту сусідку. Ось це чоловік! Звідки такі беруться?
Колись їй здавалося, що й Віктор такий. Він так гарно доглядав, був уважним, після весілля зустрічав її з роботи, разом готували вечерю, планували, як проведуть вечір.
Коли все змінилося? Мабуть, після народження Андрійка. Мар’яна пішла у декрет, і стало зрозумілим, що, якщо вона вдома, то й вечеря має бути готова, і квартира прибрана. Андрійко був спокійною дитиною, тож Мар’яна впоралася. Намагалася бути ідеальною дружиною.
Потім вийшла на роботу — але все одно тягла на собі все: приготІ тепер, коли Віктор з подивом дивився на неї з-за свого телефону, вона усміхнулася, розуміючи, що нарешті знайшла в собі сили жити для себе.
