Вийшла на пенсію і відчула невимовну самотність. Лише на старість зрозуміла, що прожила життя неправильно.
Багато жінок вважають, що самотність це велике горе. Вони бачать щастя у великій родині, у купі турбот та проблем. Я ж ніколи з цим не погоджувалася. Жила завжди для себе й самостійно. Мене ніхто ні про що не просив. Не було жодних обовязків.
Після університету почала працювати у великій туристичній компанії, що займалася міжнародним туризмом. Крім того, була моделлю в гарному агентстві. Мені вдалося добре заробити. Мала чимало подруг зі схожими інтересами й успіхами усі ми були забезпеченими.
Вважала себе успішною, багатою жінкою, багато подорожувала за кордон. У моєму житті зявлялися чоловіки з ними було цікаво, але як тільки втрачала інтерес, спокійно прощалася. Все життя не думала про дітей. Це ж треба виділяти вільний час дитині? Перетворюватися з привабливої, заможної жінки на одну з тих мам, які бентежаться з будь-якого приводу, що стосується дитини? Я боялася відповідальності.
Час промайнув блискавично. Тепер я пенсіонерка. Почуваюсь абсолютно самотньою. Я ніколи не була заміжня, у мене немає дітей. І ось на старості стало дуже шкода, що навіть одної дитини не народила. Колись не хотіла, потім не було настрою, згодом не мала часу, а тепер вже пізно. Я не вірила, що материнство може бути щастям.
Дивлюсь на сестру Олену, у неї двоє дітей і вже є троє онуків. Я була надто зарозумілою й нікого не слухала. Тепер дуже хочеться все змінити: помиритися з рідними, більше бувати з племінниками та онуками. Хотілося б зустріти чоловіка, такого ж одинокого, як я, і можливо створити сімю. Може, мені вдасться?
