Ну й собі історія!
— У сенсі, ви його дружина?
— У сенсі найпрямішому. Можу навіть штамп у паспорті показати, але свідоцтво про шлюб із собою не взяла, — відповіла жінка, тримаючи рукою округлий живіт.
***
— Донечко, наступного тижня їду на відрядження, зв’язок там поганий, тож не загубись, — сказав Олексій Григорович.
— За кота не хвилюйся, прийду, нагодую, лоток приберу, — буркнула Марійка, не відриваючи очей від телефона.
— Щодо кота… — завагався Олексій Григорович, — Знаєш що, доню? Не варто тобі мотатися через місто після роботи лише заради одного кота. У нас на сходовому майданчику сусідка мешкає, добра жінка, вона час від часу заглядатиме до Пушка.
— Тату, ти трохи дивний став, — засміялася Марійка. — Виходить, твоя сусідка — справжня альтруїстка? І кота годує, і в магазин за молоком по дорозі заскочить, і ліки з аптеки принесе. Ну просто везіння!
— Саме так, везіння…
Олексію Григоровичу раптом стало соромно, що знову бреше доньці. Він насупив брови й силкувався відволіктися, щоб не видати занепокоєння. «Вона нічого не підозрює, просто жартує», — подумав він.
…Олексій Григорович із матір’ю Марійки розлучилися сім років тому. Розійшлися мирно, без скандалів. Просто кохання минуло. Поговоривши з донькою, одразу подали на розлучення із чистою совістю. Марійка спокійно сприйняла їх рішення, але за умови, що сімейні свята вони досі відзначатимуть усі разом.
— То я, виходить, твоя сусідка? — лукаво посміхнулася Софійка.
— Ну… не знаю, що ще вигадати, — зніяковіло опустив очі Олексій Григорович.
— Звісно, назвати мене дружиною — це ж надто складно, так?
— Софійко, не ображайся.
— Я доросла жінка, Лесю. Але не розумію, доки ми будемо грати в цю «таємницю»!
— Не знаю! — зітхнув Олексій Григорович. — А раптом вона не зрозуміє? Пам’ятаю, коли вона була маленькою, то дуже боялася, що один із батьків піде. Часто питала, чи не покинемо її. А зараз я відчуваю, ніби зраджую її.
— Слухай, я не втручаюся у ваші з донькою стосунки, але через два місяці у тебе буде вже дві доньки, і доведеться приймати рішення, як чоловікові. Зрозумів? Я не змушую тебе вибирати, не дай Боже, але як ти збираєшся ховати немовля?
— Якось вирішимо! — сказав Олексій Григорович, хоча сам не знав як.
Вони із Софійкою познайомилися невдовзі після розлучення. Він одразу зрозумів — це його людина. Але зізнатися родині, що у нього нова жінка, не наважувався. Боявся, що донька віддалиться, а колишня дружина почне ставити палки в колеса.
Спочатку хвилювався, що Софійка молодша за нього на десять років. Потім — що вони таємно побралися. А потім з’ясувалося, що Софійка вагітна. А тепер час пологів наближався, і правда ось-ось вилізе, як нарив. «Ось настане слушна хвилина — тоді все й розповім», — втішав себе Олексій.
Він старанно приховував від Марійки, що живе із новою дружиною. Рідше бачився, запрошуючи доньку в гості лише на нейтральній території. І Марійка, як і більшість молодих, постійно жартувала про «загадкову сусідку».
А того ранку, коли батько повернувся з відрядження, Марійка вирішила заскочити до нього без попередження. Та двері ніхто не відчинив. Телефон він теж не брав — ні під перший дзвінок, ні під десятий. Схвильована Марійка вийшла з під’їзду. Помилитися вона не могла: батько писав, що вже в аеропорті, летів кілька годин. Після прильоту також повідомив: «Приземлився, їду додому, подзвоню увечері». Але вдома його не було. «Він дорослий чоловік, міг поїхати по своїм справам», — спробувала вгамувати себе Марійка.
— Олексія до лікарні забрали, — незнайомий жіночий голос вивів її із задуму.
— Що? Коли? Куди? — заміталася на місці дівчина.
Голос лунав із вікна першого поверху. Бабуся, привідкривши кватирку, розповіла, що бачила, як Олексій повернувся додому з валізою, мабуть із відрядження. А за півгодини приїхала швидка.
— Із розмов зрозуміла, що повезуть у кардіологію. Виглядав не зовсім погано, вийшов сам, на ногах. Дякувати Богу, не на ношах! Значить, не реанімація, — міркувала бабуся. — А тебе одразу впізнала — ти ж його донька, часто тут таксі чекаєш і батькові у домофон дзвониш.
— Давно забрали?
— Годину тому вже.
Останніх слів Марійка вже не чула. Її затрясло, і вона не знала, де шукати батька, що з ним і наскільки погано. І взагалі — чому кардіологія? «Це ж серце? Але в нього ніколи не було проблем із серцем!»
— Подзвони в «швидку», може, скажуть, куди Олексія повезли, — порадила бабуся, ніби прочитавши її думки.
Дівчина мит— Пішли до нас, — запропонувала Софійка, беручи Марійку під руку, — бо скоро тут з’явиться ще одна маленька Ветрова, і треба ж, щоб сестри знали одне одну.
