Увесь час винний дощ
Пізнього вечора небо затягнулося хмарами, і почав дрібно накрапати дощ. Весняні вулиці виглядають похмуро, особливо в таку дощову погоду.
Тарас їхав машиною по місту вже понад годину, намагаючись скоротати час до свого від’їзду. До вечора машин на дорогах помітно додалося, доводилося то й діло стояти в пробках і на світлофорах. Час тягнувся повільно, але повертатися додому не хотілося, а на вокзал їхати ще рано.
Він зупинив машину біля тротуару і вимкнув двірники. Дрібні краплі дощу вкрили лобове скло прозорими цяточками, спотворюючи світ за ним.
Весь тиждень він приходив до тями після того, як його покинула Мар’яна. І досі не відпускало. Залишись він вдома — знову напився б, як робив усі ці дні. Без вина заснути не вдавалося.
Вони прожили з Мар’яною разом майже рік, а до того два місяці зустрічалися. Спочатку все було добре, навіть дуже. Він уже почав будувати плани: літом поїдуть на південь, і там, біля моря, він зробить Мар’яні пропозицію, навіть незважаючи на те, що вони в останній час часто сварилися. Мар’яна причепилася до нього з будь-якого приводу, постійно злилася на щось, висувала претензії.
Перед самим її від’їздом вони посварилися через його подарунок на 8 Березня. Букет голландських тюльпанів і сумочка, яку вона давно хотіла, здалися їй дріб’язковими.
— Ти ж сама хотіла цю сумочку, — обурився Тарас. — І вона далеко не дешева, між іншим.
— Я знала, що ти її подаруєш. Думала, ще щось додаси, зробиш сюрприз. Подарунок має бути неочікуваним.
— Ну вибач, треба було натякнути, що хочеш ще щось, — похмуро сказав Тарас.
— А сам не міг здогадатися?
І Мар’яну знову понесло. Вона казала, що він не вміє догодити дівчині, мало заробляє. Олег подарував Олені шубу, а Наталі свій хлопець купив перстень із діамантом.
— Олег твій махінації проводить, нечесно заробляє, ходить по лезу.
— Ну і що? Зате у неї то нова шуба, то їдуть відпочивати на європейські курорти. А ти такий принциповий — от і сидимо в бідності.
— Не завищуй, ми не бідні. Я хотів подарувати перстень, але пізніше. Навіщо тобі шуба навесні? До того ж він добре заощадив, купивши її на розпродажі.
— Ти прикидаєшся чи дійсно не розумієш? — Голос Мар’яни дзвенів, як розбите скло.
Усі ці сварки мали причину. Тарас навіть здогадувався, яку саме, але не хотів вірити. Раніше вони теж сварилися, але вночі мирилися. А от тієї ночі Мар’яна відвернулася від нього, ляснула по руці, коли він хотів обійняти її.
Вранці вона з ним не розмовляла. Він телефонував їй протягом дня, але вона не брала трубку, а потім і взагалі вимкнула телефон. Тарас ледь дочекався вечора. По дорозі додому купив букет квітів, але, увійшовши в квартиру, знайшов лише записку.
Мар’яна писала, що їй усе набридло, що вона втомилася і йде до того, хто готовий покласти світ до її ніг. Із шаф зникли її речі та валіза, з якою вони їздили у відпустку.
Тарас метався по квартирі, кидаючи все, що попадалося під руку, особливо дрібниці, які Мар’яна забула чи свідомо не взяла з собою у нове багате життя. Потім узяв пакет, зібрав у нього всі її речі. Туди ж полетіли зубна щітка, баночка крему і халат, забутий на гачку у ванній. Не полінувався, виніс пакет у смітник за будинком.
Найобидніше було те, що вона не просто пішла, а до іншого, виставивши його невдахою. Саме так він і почувався. Спати не міг — заважав мар’янин запах, яким були пропитані подушки. Спогади душили його. Він встав, дістав пляшку і випив келих вина. Легше не стало, але все ж вдалося поспати кілька годин.
Так минув весь тиждень. На роботу приходив із синяками під очима. Друзі співчували. Все це позначилося на його роботі. Начальник зжалився над Тарасом і відправив його заліковувати серцеві рани на стажування до Києва замість новачка.
— Зміни обстановку, відволікися і повертайся у робочому стані, — похлопав він Тараса по плечу.
Після роботи Тарас заїхав додому, зібрав речі в спортивну сумку, закинув у багажник і поїхав кататися містом. Скло машини вкрилися краплями, за ними зникло місто, були видно лише розмиті спалахи світла від фар машин, що проїжджали повз.
Тарас опустив вікно і побачив на будинку вивіску кафе. Він одразу уявив затишну залу зі столиками, приглушене світло, тиху музику і гомін розмов — те, що йому потрібно, щоб відволіктися. Він вийшов з машини і пішов у кафе. Людей було небагато, але вільних столиків не було. Він підсів до бару і замовив каву.
— У барі тільки алкоголь. Сядьте за столик і замВін побачив її, ту саму дівчину, яку зустрів перед від’їздом, і зрозумів, що тепер його життя нарешті налагоджується.
