Випадковостей не буває Після смерті мами минуло майже чотири роки, але Агафія досі пам’ятає гіркоту й нестерпну тугу — особливо того вечора після поховання, коли батько, почорнілий від горя, мовчки сидів у кріслі, а Агафія вже виплакала всі сльози. У просторій, добротній хаті панувала гнітюча тиша. Агафії було шістнадцять, і вона розуміла, як їм з татом важко, адже у трьох вони були щасливі. Іван обняв доньку та сказав: — Треба якось жити далі, доню, поступово звикнемо… Плинув час. Агафія закінчила курси фельдшера й нещодавно почала працювати у сільській лікарні. Жила в домі сама, бо батько понад рік тому одружився вдруге і переїхав у сусіднє село. Вона не тримала зла на тата й не осуджувала — життя є життя, й сама колись створить родину. А батько ще молодий. Агафія вийшла з автобуса у красивій сукні й туфлях — у її батька, єдиного рідного, сьогодні день народження. — Вітаю, татусю! — радісно посміхнулась Агафія, вони міцно обнялися у дворі батькового дому, і вона вручила йому подарунок. — З Днем народження! — Привіт, доню, ходи до хати, стіл накритий, — запросив Іван. — Агафіє, о, нарешті! — вигукнула Катерина, мачуха, — а то моїм дітям вже не терпиться. Батько вже рік мешкав із новою сім’єю. У Катерини була дочка Ріта, тринадцяти років — сварлива, а також син десяти років. Агафія рідко бувала в них, лише вдруге за рік, і старалася не зважати на Рітині витівки, бо її мати їх не стримувала. Після вітань і розпитувань Катерина звернулася до Агафії: — Маєш хлопця? — Є. — І що, весілля плануєте? Агафія розгубилась від прямих питань Катерини. — Побачимо,— ухилилась від відповіді. — Знаєш, — зі штучною усмішкою сказала господиня, — ми з твоїм батьком вирішили, що він більше тобі фінансово допомагати не буде. У нас велика сім’я, грошей потрібно більше. Виходь заміж — нехай чоловік тебе забезпечує. Тепер твій тато має іншу сім’ю, про нас він повинен дбати, а ти вже доросла й працюєш… — Катю, помовч, — перебив Іван, — ми про інше домовлялися, я ж пояснював… У Катерини увірвався терпець, вона почала кричати, докоряючи йому в зайвій турботі про дочку. Іван винувато мовчав, а Агафія, не витримавши, вибігла у двір. День народження був безнадійно зіпсований. За нею вибігла Ріта, сіла поруч: — Ти гарна, — сказала дівчинка. — Не сердься на маму, вона просто вагітна, нервує, — єхидно всміхнулася. — Побачиш, моя мама ще тебе “вивчить”, — засміялася Ріта й побігла у хату. Агафія пішла зі двору. Озирнулася — батько стояв на ганку та сумно дивився їй услід. За кілька днів батько з Катериною несподівано завітали до Агафії в гості. — Ой, який у тебе гарний дім, — одразу зауважила Катерина. — Ми якраз приїхали поговорити про хату. Агафія одразу зрозуміла, до чого йде, і сказала: — Я свою частину продавати не буду. Мені дорогий цей дім — тут виросла я і жила моя мама. — Яка розумна й спритна! — зі злістю прошепотіла Катерина. — Твій тато повинен дбати тепер про нову сім’ю. Продаватимемо дім, ти купиш собі менший, а якщо не вистачить — візьмеш кредит, — мовив батько, уникаючи погляду дочки. — Папо?! Що ти таке кажеш? — не вірила своїм вухам Агафія. — Твого тата тепер інша родина, — закричала Катерина, — нема більше вашого дому. Досить займати цілу хату сама! — Не смійте кричати! — сказала рішуче Агафія. — Йдіть геть. Її душу охопила обіда й розчарування. Батько, звісно, має право на нове життя, але не ціною дочки й пам’яті про маму. Згодом прийшов Артем — її коханий, поліцейський. Він усе вислухав і пообіцяв допомогти, залучити юристів, відстояти дім. Тим часом у новій сім’ї батька все було неспокійно. Катерина ставала дедалі жадібнішою, вимагала більше грошей і марила ідеєю продати оселю. Та навіть новина про вагітність не змогла притлумити його передчуття лиха. Одного разу він почув, як Катерина з кимось по телефону обговорює “проблему” Агафії й продаж дому. Того ж вечора Агафія поверталась з роботи, коли раптом біля неї зупинилась машина — здоровило заштовхав її на заднє сидіння і вони рушили геть. — Хто ви? — крізь сльози запитала Агафія. — У нашій справі випадковостей не буває… — відповів чоловік. — Підпишеш документи — і з тобою та твоїм батьком усе буде гаразд. Покупці вже є, отримаєш гроші, переїдеш. — Це протизаконно! Я не буду нічого підписувати! — закричала вона, але у відповідь отримала удар. — І поліції ми не боїмося, — хмикнув чоловік. Та тут позаду загорілися проблискові маячки: патруль зупинив машину, бо Артем встиг попередити колег, а за Агафією стежив його друг Максим. Як з’ясувалось, викрадач був коханцем Катерини, і саме від нього вона завагітніла. Їхній план — заволодіти батьківським домом через Агафію. Все стало на свої місця: Іван розлучився, повернувся додому, відновив добрі стосунки з донькою. Ввечері за столом — Іван, Агафія та Артем. Дім ожив теплом і радістю. — Не переживай, татку, ти не будеш самотній, — жартувала Агафія. — Ми з Артемом, як тільки одружимось, обов’язково будемо тебе навідувати! — Вибач, доню, за всі помилки… — зі сльозами дивився Іван на світлину покійної дружини. — Не журися, татку, все добре. Далі буде ще краще. Дякуємо за прочитання, підписку і вашу підтримку. Щастя Вам у житті!

Випадковості не буває

Після того, як мами не стало, минуло вже чотири роки, а Марічка досі памятає ту спустошуючу гіркоту й невимовну тугу. Особливо гостро це відчувалося того вечора після похорону: тато, Олексій, сидів ніби придавлений сірою скелею, сама Марічка вже вичерпала всі сльози. В їхньому просторому й теплому домі стояла гнітюча тиша, що насилу витримувалась.

Марічці тоді було всього шістнадцять, вона чудово розуміла, як тяжко їм з татом удвох, адже ще зовсім недавно їх троє були такими щасливими. Олексій обійняв доньку й видушив із себе:

Треба якось далі жити, доню. Нічого, звикнемо

З часом усе трохи вляглося. Марічка вивчилася на фельдшера й нещодавно почала працювати у місцевій лікарні у себе в селищі. Жила сама, бо тато рік тому одружився вдруге й перебрався до сусіднього села. Марічка не тримала на батька зла, життя штука мінлива, сама ж колись теж вийде заміж. Тим більше, батько ще молодий.

Цього дня Марічка вийшла з маршрутки в новенькій сукні та туфлях у тата, своєї єдиної опори, сьогодні день народження.

Привіт, таточку! радісно всміхнулася Марічка. Вони щиро обійнялись на подвірї, вона вручила подарунок. З днем народження!

Привіт, моя дівчинко, проходь, стіл уже чекає, запросив Олексій, і вони ввійшли до хати.

Марічко, ну нарешті! вийшла з кухні Люба, тепер її мачуха, а то мої діти вже з голоду зеленіють.

Олексій уже рік як мав нову сімю. У Люби була тринадцятирічна донька Віталінка язиката й дуже цікава, а ще десятирічний син Марко. Марічка рідко навідувалась, це другий раз за рік дуже не кортить їй знову слухати витівки Віти, яка не відчуває жодних барєрів у спілкуванні, а матір її навіть не думає зупиняти.

Після стандартних привітань і розпитувань Люба враз перейшла до справ:

А в тебе хлопець є?

Та є.

Ну і що, весілля плануєш?

Марічка розгублено стишилась від такої прямоти.

Побачимо, ухилилась від відповіді.

Ой, слухай, Марічко, витисла Люба вимушену посмішку, ми тут з батьком твоїм вирішили: більше він тобі допомагати не буде. Забагато грошей ти з нього тягнеш, а в нас он яка сімя Давай заміж і хай тебе хтось інший утримує! В Олексія нова родина, він має про нас дбати. Ти вже доросла, працюєш

Любо, облиш, спробував втрутитись Олексій, ми ж домовлялись інакше. Я Марічці й так менше виділяю, ніж вам

Але Люба верещала:

Та ти для неї банкомат, а ми тут через це терпимо

Олексій розгублено замовк, Марічці стало млосно, вона швидко вийшла з-за столу на двір, сіла на лаву треба було заспокоїтись. Вечір був безнадійно зіпсований. Тут поруч примостилася Віталінка.

А ти гарна! Марічка лиш кивнула, чатувати бесіди не було жодного бажання. На мою маму не ображайся. Вона зараз на нервах вагітна ж, підкреслила дівчинка з єхидною усмішкою. Ти ще не знаєш, на що моя мама здатна! Почекай, побачиш! розсміялась і шмигнула до хати.

Марічка підвелась і непомітно покинула двір. Озирнувшись, побачила: на ґанку стоїть тато, сумно дивиться їй услід. Через кілька днів, до Марічки несподівано нагрянули в гості тато з Любо.

Ой, яка несподіванка! Чай ставити? приязно запитала Марічка.

Люба пробіглась оком по будинку.

Такого будинку ще треба пошукати у селищі!

Та це татові руки золоті сам із сусідом дядьком Петром будував. Правда, тату?

Та що там! Для себе ж будували, доню.

То, власне, ми й приїхали про дім поговорити, повідомила Люба.

Марічка відразу насторожилася:

Я свою частку продавати не збираюсь. Я тут виросла, це для мене більше, ніж будинок, вперла погляд у Любу й батька.

Яка ти догадлива прошипіла Люба, не приховуючи злоби. Олексію, а ти чого мовчиш?

Доню, треба якось вирішувати, у мене тепер велика сімя, ще дитина скоро буде… Продаємо дім, ти купиш собі менший, я допоможу кредит виплатити, якщо не вистачить, бурмотів Олексій, уникаючи її погляду.

Тату, ти що мелеш? Марічка не вірила власним вухам.

У твого батька інша сімя! заверещала Люба. Коли ти вже це зрозумієш? Жодного вашого дому не існує. Не можеш одна займати такий будинок! Ось і все.

Не підвищуйте на мене голосу! різко підвелась Марічка. Будьте добрі, йдіть геть.

Після їхнього візиту Марічці стало зле на душі. Звісно, тато має право на своє щастя, але не знищуючи її. Цей дім зі спогадами про маму, продавати свою частку вона не збиралася.

За якийсь час завітав Артем її хлопець, поліцейський з міста.

Привіт, красуне. Ти бліда, як кефір що сталось?

Вона кинулася йому на шию зі сльозами, розповіла все, що наболіло, а він терпляче слухав.

Твій тато нормальний чоловяга, він проти себе не піде. Це Любуля його закрутила так, що він слова зайвого сказати не може. Щось придумаємо я підключу юристів, тільки не підписуй нічого й не погоджуйся на продаж своєї частки.

Олексій із кожним днем все більше шкодував про шлюб з Любою. Спершу було добре, але з часом вона помітно озлобилася, постійно вимагала грошей, марила житловим питанням і буквально тиснула на продаж його старого будинку. Олексій задумався: може не туди він вскочив А тут ще Люба видала про вагітність.

Йому стало соромно перед дочкою. Хотів їй зателефонувати, якось підтримати. Вийшов у кімнату, а там Люба розмовляє телефоном:

Не хоче й крапка! Доведеться діяти самим. Я ще з ним поговорю а якщо що придумаю, як його угамувати, роздратовано буркнула вона в трубку.

Олексій увійшов:

З ким це ти, Любо?

Та з Галинкою, ріелтора підбираємо. Каже, знайома заведе нам покупця. Марічка тільки порадіє гроші ж, ще й які!

А придумаю, що з ним робити це до чого?

Та про гараж! Його ж теж продавати треба відверто збрехала Люба.

Тим часом у Марічки був вечірнє чергування в лікарні. Йшла додому вже затемна, відчувала осінь на носі. Артем мав підїхати, але його викликали по роботі, тож Марічці хотілося чимдуж дістатись додому. Раптом біля підїзду призупинилася машини. Звідти вийшов чоловяга з фізіогномією майже як у борща. Він миттю заштовхав Марічку на заднє сидіння й авто рвонуло з місця.

Ви хто такі? Що вам від мене треба? крізь сльози запитала вона. Може ви помилились? але в машині розсміялись.

Випадковостей у наших справах не буває Зробиш, як скажемо з тобою й татом усе буде добре, промуркотів незнайомець.

А тато тут до чого?

Підпишеш документи. Через два дні отримуєш гроші забирайся з дому. Житло вже практично наше.

Це незаконно! Я нічого не підпишу піду до поліції! в цей момент вона відчула різкий біль у щелепі й присмак крові.

Поліції ми не боїмося і твого зятя-майбутнього теж! каверзно захихотів тип. Не підпишеш чекай біди. Твій коханий ще розслід буде вести…

Машина пригальмувала на узбіччі біля лісосмуги, й один із чоловіків підсунув Марічці документи, посвічуючи ліхтариком:

Підписуй, не заплямкай кровю.

Аж тут бігучі мигалки: патрульна поліція одна за одною! Водій заметушився, дорогою натиснув не ту педаль і авто вскочило в рів.

Виявилось, Артем попросив друга наглянути за Марічкою, бо вона пізно поверталась. Максим побачив, як її посадили в машину, хутко подзвонив Артему, а той підняв на вуха увесь відділок.

Зясувалося, що той амбал, який викрав Марічку коханець Люби. Вона носила його дитину. Разом хитрували, як заграбастати татовий будинок, який Любі сподобався чи не з першого дня ж бо грошей за нього вистрелити можна чимало, а Марічка все їм плани руйнувала. А з Олексієм розібралися б потім

Минув час. Усе стало на свої місця. Олексій з Любою розлучився, повернувся до рідного дому, продовжив свою справу торгував автозапчастинами. А ввечері за столом збиралися разом: Олексій, Марічка та Артем. Для Олексія цей дім тепер подвійно дорожчий.

Тату, ти ж не засмучуйся, сам вже не залишишся, жартуючи підморгнула Марічка.

Доню, зізнавайся, може, заміж зібралась?

Я вже Марічці пропозицію зробив! гордо відповів Артем, підморгуючи. Вже й заяву подали, весілля ось-ось!

Тату, навіть як переїду до Артема, ти від мене відпочити не встигнеш в гості навідуватимемось часто! Он у сусідстві, тільки свисни

Ой, доню, прости мене, наробив я дурниць Олексій невпевнено глянув на фото покійної дружини.

Та нічого, тату. Все вже добре. А буде, я впевнена, ще краще!

Дякую, що дочитали. Бажаю всім щастя й терпіння ну, і хай не переводиться любов у вашому домі!