Випадковостей не буває Після смерті мами минуло вже близько чотирьох років, та Агата досі відчуває гіркоту і нестерпну тугу. Особливо в той вечір після похорону. Тато сидів похмурий і зломлений горем, а Агата вже втомилася від сліз. У їхньому великому затишному будинку панувала гнітюча тиша. Агаті було шістнадцять, вона розуміла, як їм із татом важко та боляче, адже вони втрьох були щасливі. Олексій пригорнув доньку за плечі та прошепотів: — Мусимо якось жити далі, доню, нічого — звикатимемо… Минув час. Агата здобула фах фельдшера і нещодавно почала працювати у своїй амбулаторії в селищі. Жила в батьківському домі сама, бо тато рік тому одружився вдруге і перебрався у сусіднє село. Вона не злилася на батька й не засуджувала, життя є життя; і собі колись вийде заміж, а тато ще молодий. Агата вийшла з маршрутки у гарній сукні та туфлях — у її тата, єдиної рідної людини, сьогодні день народження. — Вітаю, татку! — щиро усміхнулась Агата, і вони міцно обійнялись у дворі рідного дому, де її зустрів тато. Вона вручила подарунок. — З Днем народження! — Привіт, моя хороша, заходь, стіл уже накритий, — запросив Олексій, і разом увійшли до хати. — Агато, ти, ну нарешті! — з кухні виглянула Катерина, тепер її мачуха. — А то мої діти вже зголодніли. Олексій уже рік жив із новою сім’єю. У Катерини була дочка-тринадцятирічна Ріта, вередлива і гостра на язик, та десятирічний син. Агата рідко у них бувала, це другий раз за рік, і вона намагалась ігнорувати витівки невдоволеної Ріти, яка не добирала слів, а мати на це ніколи не зважала. Після поздоровлень і розмов Катерина почала розпитувати Агату: — А у тебе хлопець є? — Є, — коротко відповіла Агата. — То що, весілля плануєте? Агата трохи ніяковіла від прямолінійних питань Катерини. — Ну, подивимося… — ухильно відказала дівчина. — Ти розумієш, Агато, — з натягнутою усмішкою промовила господиня, — ми з твоїм татом поговорили й вирішили, що більше він тобі допомагати не буде. Забагато грошей на тебе витрачає, а в нас тепер велика сім’я. Виходь заміж — нехай тебе утримує чоловік. Для твого тата тепер головне — ми, а ти вже доросла, ще й працюєш… — Катю, зачекай, — втрутився Олексій, — в нас із тобою була інша розмова, я вже казав, що даю Агаті менше, ніж вам… Але Катерина не дала йому договорити, вибухнула криком: — Ти для неї банкомат, а ми маємо страждати!.. Олексій винувато мовчав, Агаті стало зле, вона вискочила з-за столу у двір на лавку трохи заспокоїтись. День народження був зіпсований. Слідом вийшла Ріта й сіла поряд. — Ти гарна, — Агата лише кивнула головою, говорити не хотілось. — А ти на маму не ображайся, вона зараз нервова, бо вагітна, — єхидно усміхнулась дівчина. — Ти моєї мами ще не знаєш, але скоро дізнаєшся, — сказала і побігла до хати. Агата підвелась і пішла зі двору, озирнувшись — тато стояв на ґанку й дивився їй услід. А за три дні батько приїхав до Агати з Катериною у гості. — Ой, несподівано, давайте чаю, — радо запросила вона. Катерина оглянула оселю, пройшлася кімнатами. — Так, дім міцний, у селищі таких важко знайти. — Мій тато — золоті руки, сам із дядьком Кольою будували, правда ж, тату? — Та перестань, доню, звичайне діло, для себе ж будував. — Я знаю, — сказала Катерина, — мені з ним пощастило. Власне, ми поговорити щодо дому приїхали. Агата насторожилась: — Я свою частку продавати не буду, я тут виросла і мені цей дім дорогий, — кинула погляд на Катерину і батька. — Ой, яка ти розумна, — вже без доброзичливості прошипіла Катерина. — А ти чого мовчиш? — штовхнула чоловіка. — Доню, треба вирішувати це питання. У мене велика сім’я, дім маленький, дитина народиться… Продамо дім, ти купиш собі щось менше, якщо не вистачить — візьмеш кредит, я допоможу, — промовив тато, уникаючи погляду. — Тату, ти серйозно?! — не вірила почутому донька. — В твого тата тепер інша сім’я, — врізалася Катерина, — коли вже зрозумієш?! То не твій дім! Не будеш більше займати таку хату, тож звільниш і ніхто тебе вже питати не буде! — Не смійте кричати на мене! — твердо відповіла Агата і попросила їх піти. Після їхнього відходу Агата почувалась такою пригніченою, що не знаходила собі місця. Так, тато має право на особисте життя, але ж не за рахунок дитини. Цей дім, де жила мама, — і вона свою частку не віддасть. Невдовзі прийшов Артем, побачив Агату й перелякався. — Привіт, красуне, ти вся як привид. Щось сталося? Вона кинулася у його обійми зі сльозами, розповіла все. Артем, працівник поліції, вмів тримати себе в руках; втішав дівчину. — Твій тато — хороша людина, проти своєї волі він не піде. Це Катерина його окрутила. Головне — не погоджуйся на продаж. Я скористаюся допомогою юристів із міста. Повернувшись додому, Олексій не міг собі місця знайти. З самого початку після одруження з Катериною все було добре, та зараз вона ставала чужою: вимагала більше грошей, хотіла розширити житло, змусити продати дім у селищі. Олексій став думати, що зробив помилку. А тоді Катерина «порадовала» новиною про вагітність. їй хотілося швидше дістатися дому Олексію було соромно перед донькою, він хотів зателефонувати Агаті, заспокоїти її. Вийшов із кухні, взяв телефон і почув, як Катерина когось набирає: — Вона вперлася, не погоджується, — сердито говорила на тому кінці. — Треба діяти самим, я ще з ним поговорю, а якщо що — щось придумаю. Вона закінчила розмову, помітила Олексія. — З ким це ти? — Та так, з подругою. — Не бреши, ти домовлялась про продаж дому, — він сів біля неї, а Катерина з сумом у голосі: — Подруга знайшла ріелтора, той підшукає нам клієнтів. Агата тільки рада буде: гроші отримати за дім… — Але ти казала: «з ним щось придумаю» — кого ти мала на увазі? — А, це про гараж, його теж продати можемо… — відмахнулась Катерина. Олексій повірив і тривогу приглушив. Агата поверталася з роботи пізно, була вже осінь. Хоч Артем і обіцяв забрати, але не зміг — виїхав на виклик. Їй кортіло швидше дійти додому. Біля воріт зупинилась машина, з неї вийшов кремезний чолов’яга, затягнув Агату в авто — і вони щодуху помчали. — Хто ви? Чого хочете? — крізь сльози питала Агата. — Може, ви помилились?.. — В нашій справі випадковостей не буває. Якщо зробиш, як ми скажемо, з тобою й твоїм батьком нічого не трапиться, — спокійно відповів незнайомець. — До чого тут мій тато?! — Ти повинна підписати документи: через два дні отримаєш гроші й виїдеш з дому. Покупці знайдуться. — Це незаконно! Я не підпишу, звернуся в поліцію, дім не продам! Тут вона відчула сильний удар по обличчю. — Ми твоєї поліції не боїмось, і твого нареченого теж, — єхидно сказав чоловік. — Не підпишеш — попрощаєшся з життям. А хто буде перешкоджати — того теж приберемо. Раптом Агата помітила позаду миготіння поліційних машин. Водій спробував утекти, але злякався, переплутав педалі й з’їхав у кювет. Виявилося, Артем попросив друга прослідкувати за Агатою, коли та повертається додому. Максим побачив, як її посадили в авто, відразу подзвонив Артему, і вся оперативна група виїхала на виклик. Згодом з’ясували, що отой кремезний чолов’яга був коханцем Катерини — саме від нього вона чекала дитину. Вдвох вони хотіли заволодіти дімом Олексія: дім Катерині подобався, і за нього можна було отримати великі гроші, але непримиренна донька їм заважала. З Олексієм після того мала намір теж розібратися… Минув час, усе стало на свої місця. Олексій розлучився, повернувся додому. Має маленький бізнес з продажу автозапчастин. Увечері за столом сиділи утрьох: Олексій, Агата й Артем. Для Олексія цей дім став удвічі дорожчим. — Тату, не хвилюйся, ти не залишишся сам, — жартувала Агата. — Доню, зізнавайся, заміж виходиш? — Я зробив Агаті пропозицію, — мовив Артем, — і вона погодилась! — він підморгнув їй. — Уже й заяву подали, скоро весілля! — молоді весело посміхнулися. — Так, тату, навіть коли я переберуся до Артема, будемо часто приходити в гості. Ми ж житимемо зовсім поруч… — Ех, доню, прости мені все, я наробив помилок, прости… — подивився на фото покійної дружини зі сльозами. — Та годі, тату, вже все добре. А буде ще краще. Дякую за читання, підписку та вашу підтримку. Щастя вам у житті!