Випробування, які треба пройти
Віра Михайлівна чекала на чоловіка та сина з відрядження — вони поїхали у сусідню область з діловими справами. Планували розширити бізнес і відкрити філію в іншому місті. Справи у батька з сином Олегом йшли чудово. Їхня справка процвітала.
Віра Михайлівна з нетерпінням чекала повернення, особливо сина, бо мала йому розповісти те, що почула від його дружини Марійки, яка ось-ось мала родити. Те, що Марійка не любила Олега, було зрозуміло всім, але заради онука всі мовчали.
Одного разу Віра Михайлівна підслухала, як Марійка розмовляла по телефону:
— Скоро народжу — і втечу з дитиною. Заберу дещо з дому й зникну, тут є чим поживитися.
Першим поривом було подзвонити синові, але вона передумала — у них важлива зустріч, навіщо зайвий раз хвилювати? Розкаже, коли повернуться.
— Дитину потім із лікарні заберемо, а Марійка хай йде кудою очі ведуть — їй дитина все одно не потрібна.
Коли у Марійки почалися перейми, чоловік із сином уже їхали додому. Швидка відвезла її до пологового будинку. Незабаром Вірі Михайлівні подзвонили і повідомили, що її чоловік і син потрапили в аварію. Чоловік загинув одразу, син — через двадцять хвилин, але встиг прошепотіти:
— Відберіть у неї дитину…
Слідчий пояснював Вірі Михайлівні, що в автомобілі дитини не було. Але вона промовила:
— Дружина сина щойно народила. Це мій онук, вони ще в пологовому. Марійці дитина не потрібна — тому син так і сказав.
Вона не сподівалася побачити онука, але сама забрала Марійку з лікарні. Як витримала все — не знала. Допоміг їй Тарас, друг сім’ї, який працював у їхній компанії фінансистом. Він узяв на себе все: похорони, поминки. Лікар весь цей час був поруч із Вірою Михайлівною.
З пологового Марійку з Данилком теж привіз він. Після смерті чоловіка Марійка не поспішала покидати великий будинок. Віра Михайлівна найняла няню, бо сама не могла постійно доглядати за онуком — занурилася у справи компанії, яка тепер належала їй. Поки що всім керував Тарас, якому вона довіряла.
Марійка майже не цікавилася сином, часто зникала з дому. А через півроку забрала Данилка й зникла, прихопивши гроші зі столу свекра. До сейфа дістатися не змогла — не знала коду.
Віра Михайлівна знову пережила шок, втративши онука. Це була єдина частка її сина, що залишилася. Але незабаром Марійка повернулася.
— Ти мусиш дати мені гроші, акції компанії й усе, що належить мені після смерті чоловіка. Інакше онука більше не побачиш. Віддам його у дитбудинок — і ніколи не знайдеш.
Віра Михайлівна віддала все, що вимагала Марійка, — і навіть більше. Віддала навіть свої золоті прикраси.
— Марійко, дай мені бачитися з Данилком…
Та обіцяла, але обіцянку не виконала.
Час минав. Віра Михайлівна поволі оговталася й зайнялася бізнесом, Тарас став її правою рукою. Він був чесним і надійним помічником. Найбільше її мучило те, що вона не могла бачити онука.
Тарас порадив звернутися до поліції.
— Віро Михайлівно, у мене є знайомий слідчий — підемо до нього.
Незабаром слідчий знайшов Марійку. Виявилося, що вона зв’язалася з сумнівними людьми. Віддала їм акції, а вони обіцяли їй гарний будинок, але привезли в халупу. Обдурили й кинули. Марійка запила, за сином не доглядала. А потім один із її собутыльників заявив:
— Або я, або твій син. Вибирай.
Вона вибрала його, а Данилка вони разом відвезли в ліс і кинули. Про все це дізнався слідчий, коли вийшов на тих, хто намагався продати акції. Марійка показала, де залишила сина, але його там уже не було. Оголосили пошуки, але хлопчика так і не знайшли. Марійку затримали.
***
Даринка виховувалася в дитбудинку. Коли настав час виходити в доросле життя, їй захотілося жити в селі недалеко від міста. Їй дали невеликий будиночок — і вона була щаслива.
— Хай і старий, але міцний. Зроблю його затишним — я так про це мріяла в дитбудинку!
Влаштувалася працювати у сільську їдальню. З дитинства мріяла бути кухарем — їй навіть допомагала дитяча кухарка, тітка Оксана. Поступово життя налагоджувалося. Будинок привели до ладу — чоловічу роботу виконував сусід Ярослав, який жив із батьками.
Даринка не замислювалася, чому Ярослав їй допомагає. Думала — просто через доброту. А він був сором’язливим і боявся зізнатися у своїх почуттях. Одного разу вона пішла в ліс по гриби, щоб спекти пиріжки. Радісно йшла, збираючи гриби, коли раптом побачила під кущем дитину. Маленький хлопчик, брудний, спав, згорнувшись калачиком.
— Дитинко, прокидайся… — обережно торкнулася його по щічці.
Хлопчик злякано відкрив очі й заплакав. Даринка взялаХлопчик злякано відкрив очі й заплакав, але скоро затих у її обіймах, ніби відчував, що знайшов справжню матір.
