Мене виховувала моя бабуся. Я, звісно, вдячний їй, але її любов була не зовсім безкорисливою.
Коли мені було лише пять, мій тато, якого я дуже любив, вирішив, що родина йому більше не потрібна. Він покинув нас з мамою заради коханки, яка була молодша від моєї матері. Ми на той час жили у його квартирі в Києві, і одразу після розлучення батько вимагав, щоб ми з мамою виїхали з тієї квартири.
Треба було переїжджати до маминої матері, моєї бабусі Олени, у невеличку хату в Черкасах. Батько, дуже «відважний» чоловік, придумав масу способів, щоб не платити аліменти. А ми з мамою лишилися майже без копійки. Було важко: бабуся отримувала невелику пенсію, мама постійно їхала на заробітки куди доводилось, а я приходив додому із школи й мусив дбати про обід, прибирати, допомагати по господарству.
Дорослішаючи, я іноді прогулював уроки й працював на будівництвах, допомагаючи тим самим мамі й бабусі, бо вони ледве зводили кінці з кінцями на ті декілька гривень. Я навіть вирішував кинути школу після восьмого класу, знайти собі постійну роботу, щоб полегшити долю рідних. Але тоді зявилася бабусина сестра, тітка Марія. Вона сказала, що забере мене до себе у Полтаву, допоможе з навчанням і буде мене утримувати. Бабуся Марія не мала дітей, тому дуже хотіла, щоб я поселився в неї. Мама з бабусею погодились.
Почався новий етап мого життя у тітки Марії. Мама та бабуся приїжджали до нас у гості, але я справді відчув різницю. В тітки Марії була краща пенсія, я міг спокійно навчатися, не думаючи про те, де працювати. Вона мене навчила не тільки борщу варити, але й штопати шкарпетки. Я закінчив школу з відзнакою й вступив до університету в Харкові на юридичний факультет.
Тітка Марія часто казала: «Як тільки отримаєш диплом, я одразу все своїй хаті оформлю на тебе у спадок. Ти мені рідний став, аж за власну дитину». Хоч і любила вона мене, та йшла мова здебільшого про те, що отримати дім я міг за певних обставин. Але все вийшло не так, як можна було сподіватися.
На третьому курсі я познайомився з дівчиною. Звали її Дана. Яка ж вона була вродлива, а розумна слів не передати! Взаємне кохання спалахнуло між нами, й я зрозумів: хочу звязати з нею життя. Коли тітка Марія дізналася про це, влаштувала справжній скандал. Сказала, що Дана «полює» лише на мій майбутній спадок, а не на мене.
Пригрозила, що якщо я не розірву стосунки з Данею, то не бачити мені хати. Я все розповів коханій. Дана запропонувала розійтись, якщо дім такі важливий, але сказала: вона готова бути поруч навіть у найскромнішій оселі, бо любить мене щиро. Я зробив свій вибір, обрав кохання. Тітка Марія припинила зі мною будь-який звязок. Я залишився без житла, але з Даною.
Тепер згадую: вже минуло десять років, як ми з Даною одружені. Маємо двох діток, наша любов стала ще міцнішою. Щоразу більше переконуюсь я тоді вчинив правильно.
