Висадивши коханку з авто, Бучиненко ніжно попрощався з нею і поїхав додому. Біля підїзду він затримався на мить, у думках перебираючи, що саме скаже дружині. Піднявся сходами, відімкнув двері.
Привіт, обережно мовив він. Ганнусю, ти вдома?
Дома, з ледве помітною байдужістю відгукнулася дружина. Привіт. Ну що, мені йти робити відбивні?
Бучиненко вирішив для себе треба діяти прямо, зібрано, як справжній чоловік! Пора вже ставити крапку у цій подвійній грі, поки ще на губах залишився солодкий смак поцілунків коханки, поки його знову не потягнуло у болото буденщини.
Ганно, прокашлявся він. Я прийшов сказати що нам треба розійтися.
Ганна сприйняла новину цілком спокійно. Її взагалі рідко можна було вивести з рівноваги. Колись за це Бучиненко й називав її «Ганна Спокійна».
Тобто як це? підняла брову Ганна з кухні. Не смажити відбивні?
Як бажаєш, Бучиненко відвернувся. Хочеш смаж, не хочеш ні. А я йду до іншої жінки.
Зазвичай дружини після такого або за сковорідку хапаються, або сцену влаштовують. Але Ганна не вписувалась у це «зазвичай».
Ой, який видумщик зітхнула вона. Ти мої чобітки з ремонту забрав?
Ні трохи розгублено пробурмотів Бучиненко. Якщо тобі це так важливо можу поїхати прямо зараз, забрати!
Ох уже ти хмикнула Ганна. Пошли дурного по чоботи старі принесе.
Від таких слів Бучиненко аж образився. Здавалось, що вся їхня розмова про розрив зайшла зовсім не туди бракує емоцій, пристрасті. Але чого ще хотіти від Ганни, яку всі прозвали «Спокійною»?
Мені здається, ти мене не чуєш! настирливо сказав він. Я по-справжньому йду до іншої жінки, залишаю тебе! А ти про чоботи!
Авжеж, погодилась вона. Я ж лишитись мушу, ти-то йдеш. Твої чоботи не в ремонті, ось і шуруєш.
Прожили разом чимало, а Бучиненко так і не міг до кінця розгадати свою дружину: чи вона іронізує, чи говорить серйозно. Свого часу ж саме ця рівновага, невибагливість і спокій його й зачепили в Ганні. А ще її працьовитість і міцна, затишна фігура.
Ганна як добрий морський якір: надійна, вірна, холоднокровна. Але зараз його душа палала до іншої: пекельно, нестримно, грішно! Пора вже все розставити на місця і крокувати у нове життя.
Отож, Ганно, урочисто, з ноткою журби, почав Бучиненко. Дякую тобі за все, але я закоханий в іншу і більше тебе не люблю.
Не може бути! Ганна тільки пирснула. Не любиш мене, дурник ти мій! Моя мама, наприклад, сусіда любила, а тато доміно і самогон. І що з того? Ось яка вийшла я, подивись.
З Ганною сперечатись як з вітром боротись. Всі його запал і намір до сварки кудись випарувались.
Ганусю, ти й справді класна, буркнув він. Але серце моє вже з іншою. Люблю її щиро, грішно і солодко. Не відмовляй!
Інша це хто? Оленка з другого підїзду? озвалася дружина.
Бучиненко аж позадкував. Рік тому і справді був у нього короткий роман з Оленкою Хто ж їй сказав?
А ти звідки почав він, але махнув рукою. Ні, не Оленка.
Ганна позіхнула.
То, може, Марина з бухгалтерії? Теж не вона?
Бучиненка прошив холод Марина була, але давно. Якщо ж Ганна знала чому мовчала? Та вона мов кремінь.
Не вгадала, тихо випалив він. Не Марина і не Олена. Зовсім інша жінка. Для мене немов зірка! Я без неї не можу і йду до неї. Не відмовляй!
Ну, то явно Майка. Ех, Бучиненко, романтик ти нещасний Всі вже здогадалися. Майя Валентинівна Гусаренко. Тридцять пять, одна дитина, два викидні Ага?
Він аж сів. Куди там саме Майка! Як вона це вирахувала?
Як ти хто? Ти за мною стежила?
Та що ти! відмахнулася Ганна. Я ж гінеколог зі стажем, миленький. Я тут півміста знала і на оглядинах бачила. Не важко зрозуміти, хто в кого і що робить. Досить одного погляду, щоб зрозуміти, що ти там світився, йолопу!
Бучиненко зібрався:
Припустимо, ти вгадала! Але то нічого не змінює, я все одно йду до неї.
Бідненький, Ганна похитала головою. То хоч би питав у мене! До речі, нічого вже такого у Гусаренко немає, як на мене, все як у всіх. По-лікарськи кажу. А амбулаторну картку своєї мрії бачив?
Н-ні сумно признався він.
Отож-бо! По-перше, марш під душ. По-друге, завтра дзвоню Васильовичу, хай прийме тебе на огляд без черги, мовила Ганна. А там поговоримо. Соромно ж чоловік гінеколога, а розібратись у жінках не може!
І що мені робити? скигляче спитав Бучиненко.
Я пішла смажити відбивні, Ганна голосно кинула. А ти мийся, і роби, що хочеш. Хочеш собі мрію без хвороб звертайся, підкажуБучиненко стояв посеред передпокою, спантеличений, з розгубленими руками, що ніяково торкалися гудзиків сорочки. Десь на кухні смажилося мясо, розтікаючись знайомим теплом по квартирі, і щось його в цьому запаху зупинило, повернуло звідкісь із вигаданого майбутнього назад додому.
Він раптом відчув себе справжнім: не героєм кохань, не втікачем, а людиною, без всіх цих фатальних пристрастей. Так, у нього тремтіли пальці чи то від страху, чи то від полегшення. А з кухні долинало, впереміш з запахом цибулі, співання Ганни старенька пісня, щось про щастя маленьке, затишне, невибагливе.
Він пішов до ванної, пустив гарячу воду, але ще хвилину стояв у дверях і дивився на своє відображення. Десь за стіною дружина говорила з котом, сміялася над власними жартами й навіть не озиралася на нього. І вперше за багато років він спіймав себе на думці: а чи була взагалі вартісною ця велика втеча?
У ванній пар клубочився на дзеркалі. Він провів пальцем по склу і раптом виразно побачив у собі щось нове: не того безглуздого шукача пригод, а чоловіка, якому випала рідкісна фортуна мати поруч свою Ганну Спокійну, яку зрозуміти до кінця й не зможе ніколи.
Він повернувся на кухню мовчки, несміливо. Ганна подала йому тарілку з відбивними і весело підморгнула:
Їж, романтик. Все одно ніхто, крім мене, тобі так смачно не приготує.
І він усміхнувся, вперше по-справжньому, з полегшенням. А запах вечері розвіяв у повітрі всі його ілюзії, залишивши одне: дім, у якому є кому чекати, годувати і навіть іронізувати над твоїми шаленими поривами.
І нове життя справді почалося тільки не там, де він уявляв.
