Вже була вечірня година. Зять привіз тещу додому, поставив дві її сумки просто у коридорі й пішов навідати Соломію. Коли мама побачила свою доньку, та так засмутилась, ледь не розплакалась: «Тобто тепер я маю дбати про тебе все життя? Чи ти, бува, не захочеш назад у своє село колись…»
Недавно я дізналася про історію однієї давньої знайомої, яка от якось криво поставилась до своєї старенької матері. На щастя, в результаті все закінчилось добре: про тещу подбав зять, поїхав, детально все організував і поселив її у хорошу приватну клініку, за яку віддав купу гривень. А Соломія про це навіть не підозрювала довідалась лише після того, як маму виписали додому.
Чоловік Соломії привіз тещу назад, звертається до дружини: «Твоя мама відновилась, я купив усе необхідне, але їй треба ще якийсь час перебувати під наглядом. Тому поки поживе з нами. Ти ж не проти, правда?»
В ідеалі, звісно, цим мала б перейматись сама Соломія зрештою, йдеться ж про її рідну маму. Замість подяки чоловіку за турботу про її матір, Соломія закотила дивну істерику: «Мамо, я тільки-но перебралася у Київ, почала облаштовувати життя, і тут ти! Ти ж серйозно хочеш зі мною тут жити? І що, тепер я маю турбуватися про тебе всю свою молодість, хіба ти колись ще захочеш назад у село повернутись?»
Пенсіонерка-мама страшенно розхвилювалась після почутого, але ще більше здивувався чоловік Соломії.
Нарешті вся правда про дружину відкрилася. Такої її він зовсім не знав на момент заручин. Теща, засмучена, почала пакувати речі, аби їхати додому, а Соломія, голосно грюкнувши дверима, подалась ночувати до подруги.
Коли вночі Соломія повернулася, застала свої валізи спаковані, поруч лежав квиток на потяг. Не дуже розуміючи, що сталося, спитала чоловіка:
А що, мама вже не з нами? Чи ти кудись виїжджаєш?
Ні, це саме твої речі й твій квиток. Думаю, краще якийсь час пожити окремо. Я давно мріяв про дитину, але сьогодні мені стало зрозуміло: моїм дітям не потрібна така мати. Обдумай свої вчинки. Поживи з мамою у селі, а вона поки побуде зі мною. Як станеш розумнішою повертайся, спокійно відповів чоловік.
Соломія й подумати не могла, що її чоловік наважиться на таке рішення.
