Мамо, що ти таке кажеш? Як це тобі поговорити нема з ким? Я ж тобі двічі на день телефоную, втомлено запитала донька.
Та ні, Оксаночко, не про те я Марія Іванівна сумно зітхнула. Просто не залишилось у мене ні друзів, ні знайомих мого віку. З мого часу.
Мамо, припини вигадувати, засмутилася донька. У тебе ж є шкільна подруга Галина. Крім того, ти дуже сучасна й виглядаєш молодше своїх років. Ну мамо, ти чого?
Ти ж знаєш, у Галини астма, по телефону не може говорити, одразу починає кашляти. А живе далеко, ледь не на іншому кінці Києва. Ми ж разом були трійцею памятаєш, я тобі розповідала. Та Олени вже давно немає. Учора заходила Таня із сусідньої квартири: добра жінка, часто навідується. Чаю ми з нею попили, вона ще принесла власної здоби для своїх пекла. Розповідала про дітей, онуків… У неї вже онук є, хоч вона молодша за мене років на пятнадцять. Але у неї зовсім інші спогади про дитинство, про школу…
А мені ж так хочеться поговорити з ровесниками, з такими як я, Марія Іванівна вела цю розмову з донькою, добре розуміючи, що Оксана її не збагне. Ще не настав той час. Все її життя ще попереду, воно у неї під вікном. Її ще не тягне у спогади. Оксанка дочка прекрасна, дбайлива, справа не в цьому.
Мамо, у мене на вівторок є квитки на вечір української романси. Ти ж так хотіла піти! І досить сумувати, одягни свою бордову сукню в ній ти просто красуня!
Добре, Оксаночко, все гаразд, сама не знаю, що це на мене найшло На добраніч, зателефонуємо завтра. Спати лягай раніше, бо зовсім не висипаєшся, перевела розмову Марія Іванівна.
Ага, мамцю, до завтра, на добраніч, Оксана відключилася.
Марія Іванівна мовчки дивилася у вечірнє вікно, де мерехтіли ліхтарі
Десятий клас, весна… Стільки тоді було планів. Здавалося, це тільки вчора. Галині подобався Юрко Семенюк з їхнього класу, а от Юрко упадав за Марією. Увечері він дзвонив їй на домашній, кликав прогулятися. Та Марія бачила в ньому лише друга і не хотіла давати зайвих сподівань.
Згодом Юрко пішов до війська, повернувся одружився Жив у старому районі, де й Галина. І був у нього тоді телефон памятала той номер… Марія Іванівна набрала знайомий номер. Гудки довго не подавалися, потім хтось взяв слухавку. Спершу лунали сторонні звуки, а потім долинув тихий чоловічий голос:
Алло, слухаю вас.
Може запізно? Нащо я це зробила? Може Юрко вже й не памятає мене А може, й не той це
Доброго вечора, голос Марії Іванівни трохи хрипнув від хвилювання.
Знову шелестіло у слухавці, і раптом вона почула захоплене:
Маріє? Невже це ти? Я твій голос ніколи не забуду. Як ти мене знайшла? Я тут зовсім випадково…
Юрчику, впізнав! Марію Іванівну захопила хвиля теплих спогадів. Її давно ніхто не звав просто по імені лише мамо, бабусю, ну, ще Маріє Іванівна. Хіба що Галина.
А просто Маріє звучало молодо, весняно, наче роки й не минули.
Маріє, як ти? Я радий тебе чути, ці слова так зігріли її душу. Вона боялася, що не впізнає її, або буде не до розмови.
Памятаєш наш десятий клас? Як ми з Василенком вас із Галинкою катали на човні? Він собі руки мозолив веслами та приховував. А тоді морозиво купували на набережній. Музика лунала
А як же. Памятаю! щасливо розсміялася Марія. А наш класний похід у ліс з ночівлею? Консерви відкрити не могли, а так їсти хотілося!
О, було діло! сміявся Юрко. А Василь таки відкоркував, тоді ще під гітару співали біля вогню. А після того я вирішив навчитись грати на гітарі.
І як, навчився? голос Марії лунав молодо від нахлинулих спогадів. Юрко ніби повернув те минуле, згадував усе нові й нові моменти.
А ти як? запитав Юрко. Втім, і так чую щаслива ти. Діти, онуки? Так? І все ще пишеш вірші? Затонути у ночі й воскреснути вранці!” Надійно!..
Ти завжди була сонечком. З тобою тепло в серці всім поруч. Твоїм близьким пощастило така мама й бабуся.
Ти мене зовсім уже нахвалив, Юрко. Час моїх жартів і пригод вже минув
Він перебив:
Кинь ці настрої. Від тебе електрика йде: трубка горячою стала! Жартую. Не вірю, що ти втратила смак до життя. Значить, твоє життя ще триває. Сонце для тебе світить.
І вітер ганяє хмари для тебе.
Птахи співають для тебе!
Юрчику, ти й досі романтик А про себе розкажи! А я все про себе
Але залунав шелест, і телефон обірвався.
Марія Іванівна сиділа з трубкою у руці ще хвильку, хотіла передзвонити, але вирішила: пізно, якось іншим разом.
Як добре вони з Юрком поговорили, скільки пригадали Дзвінок раптом змусив її здригнутись дзвонила внучка.
Так, Соломійко, не сплю. Що мама сказала? Все гаразд, настрій відмінний. Завтра на концерт із мамою йду. Зайди завтра? Добре, чекаю.
З таким піднесенням Марія Іванівна лягла спати. Які тільки плани не майнули в голові! Засинаючи, складала рядки нових віршів…
Вранці Марія Іванівна вирішила провідати Галину. Кілька зупинок трамваєм яка ще стара шкапа, їй жити й радіти!
Галина щиро зраділа:
Ну, нарешті! Давно обіцяла. Ого, ти абрикосовий торт принесла? Мій улюблений! Ну розповідай
Галина закашлялась, притисла руку до грудей, але махнула:
Все добре, новий інгалятор вже маю. Йдемо до чаю. Марічко, ти якась помолодшала. Зізнавайся, в чому річ?
Не знаю, пята молодість, Марія стала розрізати торт. Учора випадково подзвонила Юркові Семенюку. Памятаєш, твоя перша любов у школі? Він як почав згадувати Я вже й забула все те. Ти чого мовчиш, Галино? Знову напад?
Галина сиділа бліда, довго мовчала, а тоді прошепотіла:
Маріє, ти не знала, що Юрка вже давно немає? Уже рік як Він у зовсім іншому районі жив, з тієї квартири переїхав.
Як це? А з ким же я тоді говорила? Він же всі деталі нашої молодості пригадав! Я була засмучена, а після розмови з ним зрозуміла: життя триває, ще все попереду, ще сили є, ще смак до життя
Як же так? Марія Іванівна не могла повірити, що Юрка не стало.
Його голос! Я ж чула Він так гарно сказав: Сонце светить для тебе. І вітер хмари по небу несе для тебе. І пташки співають для тебе!”
Галина хитнула головою і сама не знала, в що вірити. І раптом сказала:
Маріє, я не знаю, як таке можливо, але, мабуть, це справді був він. Його слова, його інтонації Юрко кохав тебе. Думаю, він підтримав тебе навіть з того світу. І, здається, йому це вдалося. Я тебе такою живою давно не бачила.
Колись хтось збере твоє побите серце по шматочках. І ти пригадаєш, що ти просто щаслива.
