З відчаю вона погодилася вийти заміж за сина багатія, який не міг ходити… А через місяць вона помітила щось несподіване…

**Щоденник Тетяни**
З розпачу я погодилася вийти заміж за сина багатія, який не міг ходити А через місяць помітила щось дивне.
“Ви жартуєте?” Тетяна витріщила очі на Івана Петровича.
Він похитав головою.
“Ні. Але дам час подумати. Пропозиція незвичайна. Знаю, що зараз у вас в голові. Обміркуйте ретельно прийду через тиждень.”
Таня дивилася, як він йде, в очах плутанина. Його слова не вкладалися в голові.
Вона знала Івана Петровича три роки. Він володів мережею АЗК і ще кількома бізнесами. Таня підробляла прибиральницею на одній із заправок. Він завжди вітав персонал тепло, був добрим чоловіком.
Зарплата була гідною, тому бажаючих на роботу вистачало. Два місяці тому, коли вона закінчила прибирання, Таня сиділа на лавочці зміна майже скінчилася, було трохи вільного часу.
Раптом двері відчинилися, і зявився Іван Петрович.
“Можна присісти?”
Таня схопилася.
“Та звичайно!”
“Чого схопилася? Сиди, я не кусаюся. День гарний.”
Вона посміхнулася.
“Навесні завжди здається, що погода чудова.”
“Бо всі втомилися від зими.”
“Може, і так.”
“Хотів запитати: чому працюєш прибиральницею? Лариса ж пропонувала перейти на оператора платять більше, робота легша.”
“Хотіла б. Але графік не підходить донька маленька, часто хворіє. Коли вона здорова, сусідка посидить. А коли стається напад тільки я можу бути поруч. Тому ми з Ларисою міняємося змінами. Вона завжди допомагає.”
“Зрозумів Що з дівчинкою?”
“Ой, не питайте Лікарі розводять руками. Напади дихання перехоплює, паніка. Серйозні аналізи тільки платні. Кажуть, може, переросте. Але я не можу просто чекати”
“Тримайся. Усе налагодиться.”
Того вечора Таня дізналася, що Іван Петрович виписав їй премію без пояснень.
Після того дня вона його не бачила. А тепер він зявився у неї вдома.
Коли Таня побачила його, серце ледь не зупинилося. А коли почула пропозицію стало ще гірше.
У Івана Петровича був син Стас, майже тридцятирічний. Сім років він провів у інвалідному візку після аварії. Лікарі робили все можливе, але він так і не піднявся. Депресія, відстороненість, майже повна мовчанка навіть з батьком.
Тому Іван Петрович придумав: одружити сина. По-справжньому. Щоб у нього зявилася мета, бажання жити. Він не був впевнений, що вийде, але вирішив спробувати. І Таня здалася йому ідеальною кандидатуркою.
“Тетяно, про вас подбають. У вас буде все. Донька отримає всі аналізи, лікування. Пропоную контракт на рік. Через рік ви підете незалежно від усього. Якщо Стас поліпшиться чудово. Якщо ні винагороджу вас.”
Таня не могла вимовити слова обурення стиснуло горло.
Ніби прочитавши її думки, Іван Петрович тихо сказав:
“Тетяно, будь ласка, допоможи. Це взаємовигідно. Я навіть не впевнений, що син до вас торкнеться. А вам буде легше ви будете поважною заміжньою жінкою. Уявіть, що вийшли заміж не з кохання, а за обставинами. Прошу: нікому про нашу розмову.”
“Стоп, Іване Петровичу А ваш Стас він згоден?”
Чоловік сумно посміхнувся.
“Каже, що йому байдуже. Я скажу, що в мене проблеми з бізнесом, зі здоровям Головне щоб він був одружений. По-справжньому. Він завжди мені вірив. То це брехня заради блага.”
Іван Петрович пішов, а Таня довго сиділа нерухомо. Усередині кипіло обурення. Але його прості, чесні слова зробили пропозицію менш жахливою.
А якщо подумати Що вона не зробить для маленької Софійки?
Усе.
А він? Він теж батько. Теж любить свого сина.
Зміна ще не скінчилася, коли подзвонив телефон:
“Тетяно, швидше! У Софійки напад! Сильний!”
“Йду! Викликайте швидку!”
Вона прибігла, коли швидка вже підїхала.
“Де ви були, мати?” суворо спитав лікар.
“На роботі”
Напад справді був серйозним.
“Може, до лікарні?” несміливо спитала Таня.
Лікар, який був тут уперше, махнув рукою.
“І нащо? Там не допоможуть. Тільки нерви дитині затрусять. Потрібно їхати до Києва до клініки, до справжніх спеціалістів.”
Через сорок хвилин лікарі поїхали.
Таня взяла телефон і набрала Івана Петровича.
“Я згодна. У Софійки знову напад.”
Наступного дня вони виїжджали.
Іван Петрович особисто за ними приїхав разом із молодим, гладко виголеним чоловіком.
“Тетяно, беріть лише необхідне. Все інше купимо.”
Вона кивнула.
Софійка оглядала машину з цікавістю велику й блискучу.
Іван Петрович присі