Коли старієш, часто здається, що навіть на миття себе бракує сил…
Ця історія звучить знайомо багатьом. Мені часто доводилось її чути.
Я не сперечаюся, а просто розповідаю як є.
Справді, з роками стає важче робити багато простих речей. Підвестися з ліжка на світанку, ще раз почистити зуби, приготувати собі нормальний сніданок. Та навіть випрати білизну. Ми стаємо ледачими, у всьому. Не такі вже й працьовиті, як можна було подумати.
Але існують певні норми й правила, що їх слід дотримуватись, незалежно від бажання. Ми не маємо права не митися, не чистити зуби, не вмиватися, не прати одяг. Чому? Бо ми живемо серед людей, у суспільстві, яке має свої закони.
Так, нехай твій одяг не буде останнім писком моди. Головне, щоб він був чистим та не мав запаху поту, щоб не було видно, що ти не знімав куртку вже кілька тижнів.
Волосся може бути сивим витрачати пенсію на фарбу не обовязково. Для більшості вистачає й недорогого шампуню. Волосся треба й можна мити. З лицем те саме. Макіяж у похилому віці зайвий, та чистота на обличчі мусить бути.
На руки зволожуючий крем, під пахви найдешевший дезодорант з району біля Хрещатика, у взуття харчова сода, що поглинає запахи. Якщо тіло пахне не надто добре сода допоможе і тут.
Дивлячись на це так, все виглядає просто. Ми любимо бути ледачими, виправдовуємо неприємний запах, свою недбалість, як фізичну так і моральну тим, що ми старші, пенсіонери, що грошей мало, гривень не вистачає. Та бути чистим дорого не коштує.
Тому, незважаючи на роки, треба залишатися людиною і дбати про себе. Це моє особисте переконання.
