**Щоденник. Заміж заради Миколи**
Щасливе дитинство Миколи закінчилося у пять років. Одного разу батьки не прийшли за ним у дитячий садок. Усіх дітей уже розібрали, а хлопчик сидів за столом і малював себе, маму й тата. Вихователька час від часу поглядала на нього і чомусь постійно витирала щоки. Потім підійшла, обняла його, міцно притиснула до себе й сказала:
Щоб не сталось, ти не повинен боятися, Миколко. Тепер тобі треба бути сильним. Зрозумів мене? Зрозумів, малеча?
Я хочу до мами, прошепотів у відповідь.
Зараз прийдуть тітка й дядько. Ти підеш з ними, Миколко. Там буде багато інших діток, тільки не плач.
І вона притулилася до нього своїм мокрим обличчям.
Потім його взяли за руку й повели до машини. На запитання: «Коли його віддадуть мамі?» йому відповіли, що мама з татом далеко і сьогодні не зможуть прийти. Миколу поселили у спільну кімнату з такими ж, як він, хлопцями. Але батьки не прийшли ні завтра, ні післязавтра. Хлопчик дуже сумував і плакав уночі, від цього у нього піднялася температура.
Лише тітка у білому халаті після одужання серйозно поговорила з ним. Вона сказала, що батьки тепер дуже далеко на небі. І вони не можуть спуститися звідти. Але вони завжди поряд, пильнують за ним, знають про нього все, тому треба добре поводитися й не хворіти, щоб вони не засмучувалися.
Але Микола не повірив. Він дивився на небо і не бачив там нікого, крім птахів і хмар. Тоді він вирішив знайти їх за будь-яку ціну.
Спочатку він уважно оглядав подвіря на прогулянках. Нарешті знайшов невелику дірку за кущем. Там були вигнуті прути паркану. Але пролізти він міг лише наполовину. Тоді хлопчик почав рити підкоп. Повільно справа просувалася земля була пухка, з піском. Незабаром знизу, де проміжок між прутами був найширшим, зявився вихід.
Микола проліз і опинився на свободі. Що сили кинувся геть від ненависного притулку (так, здається, називали це місце інші хлопці). Але міста він не знав і швидко заблукав. Йому треба було знайти свій дім, але всі будинки були однакові.
Раптом на переході він побачив жінку, дуже схожу на маму. Таке саме плаття у горошок, акуратний пучок світлого волосся.
Мамо! кинувся Микола до неї.
Але вона не почула й навіть не обернулася.
Мамо! вхопив її за руку хлопчик, коли наздогнав.
Жінка повернулася, присіла й уважно подивилася на нього.
Ні, це була не його мама.
***
Оленка закохалася у двадцять років і назавжди. З Юрком вони виявилися чудовою парою. Познайомилися випадково на літньому майданчику для танців. Хлопець підійшов до неї й, соромлячись, запросив на повільний танець. Вони легко знайшли спільну мову. І він більше не відходив від дівчини, пішов провожати.
Зустрічалися вони недовго через три місяці одружилися. Жили душа в душу. Але через три роки Оленка зрозуміла, що не може мати дітей. Чоловік не міг змиритися з цим, і вона продовжувала нескінченні обстеження та лікування в санаторіях. Нарешті подружжя прийняло факт, що власної дитини у них не буде. І Юрко одного разу запропонував взяти дитину з дитячого будинку.
Але Оленка так любила чоловіка, що запропонувала йому розлучення. Їм скоро по тридцять, вони ще молоді. Юрко одружиться з іншою, яка зможе зробити його щасливим. А вона якось проживе сама.
Але Юрко не погодився. Сказав, що ніколи не покине її. Тоді вона придумала хитрий план. Зізналася, що давно його не любить і в неї є інший. Юрко відмовився вірити.
Наступної ночі вона не прийшла додому. Повернулася під ранок. Від неї пахло вином і чоловічим одеколоном. На запитання чоловіка твердила одне: у неї коханець. І Юрко погодився на розлучення.
***
Коли Микола кликнув Оленку, вона вже два місяці була розлученою. Почуття були важкі дуже сумувала за чоловіком і хвилювалася за нього. А тут незнайомий хлопчик назвав її «мамою» серце впало в пяти.
Що трапилося, мале? Ти загубився? ніжно запитала вона.
Я шукаю свою маму й тата. Мені сказали, що вони на небі. Але я не вірю, заплакав Микола.
Ходімо, я живу недалеко. Приготую тобі смачні пампушки, хочеш? Жінка взяла хлопчика за руку, і вони пішли.
У домі Микола з задоволенням їв пампушки, запиваючи ароматним чаєм із листям смородини. Як міг, розповів Оленці, що з ним сталось. Видно було, що він давно не їв солодкого. Виявилося, що старші хлопці віднімали в нього ласощі. Ще й кепкували та били.
Оленці стало шкода хлопчика. І вона запитала:
Хочеш, Миколко, я заберу тебе, і ми будемо жити разом? А коли виростеш, все зрозумієш. І колись обовязково зустрінешся зі своїми батьками. Але це буде ще не скоро.
Микола погодився.
Оленка под
