За Маму й Сина
Він побачив його за кутом старого будинку. Маленьке, сіре, знесилене. Котик повзав асфальтом, голосно нявчачи. А потім
З-за кута вийшов великий, брудний пес. Чи то рудий, чи то сірий важко сказати, бо вся його шерсть була в пилу. Він зупинився, дивився. А кошеня
Кішеня побачило його, пискнуло й поповзло назустріч. Пес загарчав, але маля не злякалося.
“Ото лихо подумав пес. Ще й цього мені не вистачало. Геть звідси! Твоя мама зараз прийде, не чіпляйся!”
Він відштовхнув малюка лапою, але той
Той ухопився за нього дрібненькими пазурами, притулився до брудної лапи й затих.
“Ну й добре зітхнув пес. Почекаю поки мати повернеться, а потім піду.”
Котик заснув, згорнувшись біля нього. А пес ліг і чекав.
Чекав довго. Дуже довго.
Але мати так і не прийшла.
Настав вечір, потім ніч. Пес зрозумів щось трапилося. Щось погане.
А кошеня прокинулося й пхалося мордочкою йому в живіт. Хотіло їсти.
“Оце ще подумав пес. І що тепер робити? Кинути його тут помирати з голоду?”
Він узяв малюка в зуби за шкірку й поніс до смітника біля кавярні. Там завжди можна знайти щось їстівне.
“Нагодую й залишу. Не візьму ж його з собою!”
Він поклав кошеня в кущі, щоб не повзло, і почав ритися у смітті. Але весь час чув тривожний писк малюк шукав його.
“От халепа буркнув пес. Яка тобі ще мама?”
Знайшов кілька недопитих йогуртів, набрав солодкої маси на язик і повернувся. Став облизувати мордочку кошеняти, а воно муркотіло й їло.
“Ось і добре.”
Потім малюк заліз йому під бік, вчепився в шерсть і заснув.
“Чекатиму до ранку, вирішив пес. Потім піду.”
Але вночі кошеня прокидалося й плакало. Пес облизував його, заспокоював.
На ранок вони знову зустрілися поглядами. Малюк ткнув його в ніс і нявкнув:
“Мамо”
І пес раптом зрозумів він нікуди не піде.
Так вони й залишились разом.
Він шукав мяку їжу, пережовував її за малюка. А той їв, притискався, грав його хвостом і спав на ньому.
Псу було тепло на душі. Ніби він знайшов дім.
Але потім прийшла осінь.
Дощі, холод. Псу було важко знаходити сухі місця. Він обіймав кошеня лапами, грів його, сам тремтячи від холоду.
А потім захворів.
Кашляв, чхав, з носа текла вода. Кошеня дивилося на нього з тривогою:
“Мамо Що з тобою?”
“Нічого, бурчав пес. Все добре. Притулись, зігрію тебе.”
Він не помітив, як дощ посилився. Смітник був порожній треба було йти далі.
Взяв кошеня в зуби й пішов.
Дорога була мокрою, потоки води котилися асфальтом. Він думав лише про одне:
“Щоб тільки маля не застудилося.”
Тому не побачив машину.
Удар був несильний, але достатній, щоб відкинути його на бік.
Водій вийшов.
“Дай подивлюсь, сказав він, але пес загарчав, притискаючи щось до себе.
“Я лікар, сказав чоловік мяко. Дай перевірити.”
Дощ ллє, а пес ще міцніше прикриває кошеня.
Лікар зазирнув і ахнув.
З-під лап на нього дивилися два котячі очка.
“Отак справи”
Він узяв їх обох, повіз до знайомого ветеринара.
“Що це ти привіз?” здивувався той.
“Потрібна допомога.”
Ветеринар узяв кошеня, передав лікарю:
“Тримай. Не заважай.”
А малюк виривався:
“Мамо! Не бійся! Я тут!”
“Все буде добре, заспокоював його лікар. Він у надійних руках.”
Кошеня втомилося й заснуло у нього на руках.
Через кілька годин ветеринар сказав:
“Можеш забрати. Але потрібні ще ліки. Я заїду до тебе.”
За кілька дній він побачив таку картину:
Пес лежав, ще слабкий, а лікар годував його з рук. Поряд сиділо сіре кошеня й стежило за кожним його рухом.
“Ти бачиш? сказав ветеринар. Він не за друга хвилюється. Він за маму.”
“Що? здивувався лікар.
Ветеринар погладив кошеня:
“Все буде добре.”
Малюк муркотив і ткнувся йому в руку.
“Забери їх до себе, сказав лікар.
“З радістю, відповів ветеринар. Випємо за їхнє здоровя. До речі, як їх звати?”
Лікар задумався.
“Пса Мама. А кошеня Нехай буде Синок.”
Ветеринар усміхнувся, підняв келих:
“За Маму й Сина.”
А Синок тим часом вліз на свою Маму, обійняв її перевязану лапу й заснув.
Пес дивився на нього й не розумів як він колись жив без цього малятка?
