Він побачив його за рогом старого будинку в Києві. Просто бігав від одного смітника до іншого, шукаючи їжу. І раптом маленьке сіре кошеня.
Воно повзало асфальтом і голосно нявкало. Назустріч йшов великий, брудний і худий пес. Чи то рудий, чи то сірий важко було розгледіти під шаром пилу.
Кошеня, побачивши його, пискнуло і поповзло. Пес загарчав, але маля не злякалося.
От халепа, подумав пес. Мені тільки цього бракувало. Геть від мене! Твоя мати зараз прийде.
Він відсунув лапою настирливе кошеня, але воно вчепилося в його брудну шерсть, притиснулося і затихло.
Гаразд, зідхнув пес. Почекаю, поки його мама повернеться, а потім піду.
Кошеня заснуло, йому було тепло. І пес ліг поруч, чекаючи.
Чекав довго. Дуже довго. Але кішка не прийшла.
Настала ніч, і пес зрозумів: щось трапилося. Матері цього малюка більше немає.
А кошеня прокинулося, тикалося мордочкою в живіт пса хотіло їсти.
Оце ще, буркнув пес. Ну що тепер робити? Не кидати ж його тут голодним?
Він узяв кошеня зубами за шкірку і поніс до смітника біля кафе. Там завжди можна знайти їжу.
Нагодую і залишу. Не носитися ж мені з ним?
Але коли він повернувся, кошеня голосно нявкало, шукаючи його.
Яка ще тобі мама? проворчав пес.
Він знайшов недогризені йогурти і намазав мордочку кошеняти. Воно облизувалося і муркотіло.
От і добре.
Потім малюк заліз під бік пса, вчепився в його шерсть і заснув.
Гаразд, подумав пес. Зачекаю до ранку.
Але вночі кошеня прокидалося і плакало. Пес облизував його, заспокоював.
Ранком вони знову зустрілися очима. Кошеня тицьнуло його в ніс і промовило:
Мамо…
І пес раптом зрозумів: він нікуди не піде.
Так і пішло. Він годував малюка, пережовуючи для нього їжу. Кошеня гралося з його хвостом, спало на ньому. І псові було тепло на душі.
Наче він знайшов дім.
Але прийшла осінь. Дощі, холод. Псу було важко знаходити їжу. Він тремтів від холоду, але притискав до себе кошеня, обіймав лапами.
Мамо, що з тобою? питало кошеня, коли пес кашляв.
Нічого, все добре, бурчав він.
Одного разу, коли вони переходили до іншого смітника, пса збила машина. Водій вийшов виявився лікар.
Давай подивимось, сказав він, але пес загарчав, притискаючи до себе щось лапами.
Що ти там ховаєш? запитав лікар і побачив двоє котячих очей.
Оце так…
Він забрав їх до ветеринара.
Що це? здивувався той.
Збив, сумно сказав лікар.
Ветеринар узяв кошеня, а воно виривалося:
Мамо! Мамо!
Все буде добре, заспокоював його лікар.
Кілька днів потому ветеринар прийшов у гості. Пес уже одужував, а кошеня сиділо поруч, стурбовано спостерігаючи.
Він хвилюється за маму, сказав ветеринар.
Що?
Дивись.
Ветеринар погладив кошеня:
Не бійся, матуся видужає.
Воно муркотіло й терлося об його руку.
Заберу їх до себе, запропонував лікар.
Добре, погодився ветеринар. Випиймо за їхнє здоровя. Як назвеш?
Лікар задумався.
Пса Матуся. А кошеня Синочок.
Ветеринар посміхнувся, підняв келих:
За Матусю та Синочка!
А Синочок тим часом заліз на свою маму, обійняв її лапу і заснув.
Пес дивився на нього і не міг зрозуміти: як же він жив без нього раніше?
