По щучому велінню
Ганна до пенсії була справжньою рибалкою. Коли ж нарешті відпочила, весь вільний час проводила на Дніпрі з вудкою в руках. Чоловік її Микола ще працював. Він був тренером у дитячій спортивній школі в Сумах. І не простим учні його прославили школу далеко за межами, вигравши безліч змагань. Тож, як люблячий та шанований чоловік, Микола теж мріяв сидіти з Ганнею годинами на березі, спостерігаючи за блискучою водяною гладдю, та, на жаль, часу у нього не вистачало. Тренування, турніри, підготовка графік був щільний, а до пенсії за новими правилами ще не доїхали. Тож рибалка залишалась лише на вихідних, і Ганна завжди його підтримувала. Але в одну суботню похмуру суботу вони таки поїхали на рибалку разом. У країні локдаун, діти вчаться онлайн. Микола з легкою душею зібрав снасті, посадив у машину дружину та двох онуків Степана і Орисю (старший онук Саня вже закінчив училище і працює в МЧС).
З сусіднього будинку виглядав Кирило ровесник онуків і здивовано слідкував за їхньою машиною. Хтось, виявилося, запрошував їх у гості, а тепер вони їхали кудись. Куди? На рибалку бачиш, вудки привязані до багажника. Дивний погляд знову вдома сидіти, біля бабусі. У Кирила більше нікого не залишилось, бо батьки давно розлучились, а безотцовщина в нашій країні вже стала «полугородом».
Микола, підїхавши до хлопця, притормозив і, відкривши вікно, крикнув:
Кирило, з нами на рибалку поїдеш?
Кирило, ніби чекав цього запрошення, вже підскочив:
Зараз бабусі спитаю, і вбіг в дім.
Через хвилинку виглянула Валентина бабуня Кирила:
Попросить? Ви його з собою берете?
Чекаємо, відповів Микола.
Ура! вигукнули внуки в машині.
Кирилу зайшло пять хвилин, щоб накинути шапку, шарф і рукавички, і він тихо вліз на заднє сидіння.
Приїхали до звичного місця, де «Бікові» знали, де живе щука велика, жирна, справжня «королева річки». Микола розжигнув вогнище на березі, аби діти могли погрітися. Ганна, розклавши складний стілець, сікла з вудкою. Микола трохи віддалився, щоб не заважати зваблювати рибу.
Того дня ловили на живця маленьку рибку. Ганна цілком зосередилась на поплавку, але боковим зором стежила за дітьми, аби вони не влаштували хаос. Діти грали у хованки й доганянки, коли раптом поплавок різко схвилився вниз. Не спішачи, Ганна трохи підняла леску. Не минуло і пятихвилин щука підстрибнула, і ловка рука Ганни викинула її прямо в відро.
Першу спіймала! задоволено мовила вона, закидаючи нову наживку. Діти тим часом вийняли мяч і стали малювати ворота на піску, плануючи футбольний матч.
Знову поплавок підскочив, і Ганна відчула полох. Ще одна щука ще більша, ще жирніша. «Сьогодні на вечерю котлети», подумала вона, і в відрі вже плавали три щуки.
Це що? Щука? шепнув Кирило.
Так! Та сама, що здійснює бажання, відповіла Ганна з іронічною посмішкою.
Справді? закричали одночасно Степан і Орися. А що нам загадати?
Щоб відра самі собі додому йшли, підморгнула бабуня, натякаючи на живця.
Не-не! Відра нудно, сумно зітхнув Степан.
Ганна кинула гачок у воду:
Тоді, хай царевна тебе полюбить! Як у казці про Ємеля.
А можна я? несміливо спитав Кирило.
Звісно! кивнула Ганна.
Кирило зробив таємничий вигляд, схопив щуку, прошепотів щось у жабри, і щука знову полетіла в глибину. Ганна лише здивувалась, бо таке траплялося рідко, і, спокійно, сказала:
Тільки так, ніби в казці.
Після цього Микола підбіг до дружини, побачивши порожнє відро, і запитав:
Не клює?
Ганна, розвеселяючи руки, відповіла:
Твори добро і кидай його у воду!
Дорогою додому діти заснули, а Микола несе Кирила на руках малюк вже дрімав. Передали його бабусі, а внуки, розкривши очі, крикнули:
Діду! Яке бажання ми загадали?
Тс! попередила бабуня. Не розказуйте! Інакше не здійсниться
З улову Микола зварив уху, а діти вже спали. Ганна не могла викинути з голови розмову про Кирила: «Як же не вистачає йому дідусевого тепла!»
Вечір, вкладаючись у теплий боковий простір чоловіка, вона прошепотіла:
Шкода, що у Кирила нема ні телефону, ні компютера Дідусь йому так потрібний, бо він бачить, як ти ставишся до внуків.
Я ж досить добре ставлюсь, задумливо відповів Микола.
Та й не твій він дід, а свій власний!
Минуло місяць, наближався Новий рік. У місті поставили величезну ялинку, розвісили гірлянди, сніг покрив дах і вулиці. У школах почалися новорічні утворення, а Кирило трохи засумував. Бабуня Валентина прийшла за термометром, а потім повідомила, що онук захворів кашель, гарячка.
Микола зрозумів, що дитині потрібен дід. Після короткої розмови з колегою-однокурсником Борисом, вчителем фізкультури з Черкас, він подзвонив:
Борисе, в мене тут хлопчина без діда, і я хочу його «замовити».
Як замовити? здивувався Борис.
Буквально. У нього немає діда, а бабуня його підросла без батька. Він нікого не бачив, батько йому не знайомий. Я просто хочу допомогти.
Чим можу бути корисним? запитав однокурсник. У мене теж немає внуків.
Тоді ти, як Дід Мороз, можеш приїхати на свята, ввести його в ролі діда, хоч і раз на рік, бо дитина від суму хвора. Ми підгоним тобі пироги Ганни і в’ялену рибу.
Борис розповів про план дружині Вірі, яка одразу погодилась:
Сходи, одразу ж підеш, і навіть Снігурочку візьмеш!
У новорічну ніч приїхав їх син Михайло, колишній спортсменбобслеєць, на «Лексусі». Після короткої зупинки перед будинком швидко подзвонили в браму, і вивілася Валентина, здивована, бо ніхто її не чекав.
Де мій онук Кирило? голосно спитав Борис, підходячи з мешком на плечі, посохом у руці. Поруч ішла Снігурочкаблондинка в красивій білій шапці.
Ви точно до нас? спитала Валентина.
Точно! відповів Борис.
Внутрішнє тепле вогнище, валянки, старий кіт, а Кирило, схований за ялинкою, вийшов на зустріч і, зітхнувши:
Діду, я так давно на тебе чекав!
Кирило, майже плачучи, спитав:
Ти залишишся у нас хоча б трохи?
Звичайно! сказав Борис, дивлячись на дружину, яка вже бліднула, не відводячи очей від хлопчика.
У двері зайшла красива молода жінка в білих шапці та темному підпалі Снігурочка.
Мамо! закричав син, підбігаючи: Дід прийшов! За щучим велінням, за моїм бажанням!
Катерина, його мати, обійняла його, а очі її налились слізьми. ВіраСнігурочка помітила, як син замовк, не відводячи погляду від Катерини.
Бабуня кинула:
Гості, заходьте, чай і пироги на столі! Ми з Кирилом вже підготували ласощі.
Борис зрозумів, що все розійшлося не так, як планувалося, але розвеселив усіх. Поки господиня розливала чай, Катерина і Михайло несподівано зникли у двір, де мякий сніг укрив усе білим килимом.
Чому ти нічого не сказала? повторював Михайло.
Чому поїхав без прощання? відповіла Катерина. Тренування, змагання, турніри Я дзвонила, а ти був недоступний.
Я шкодую, сказав Михайло, бо не знав, що в мене є син.
А я? запитала Катерина. Ти ж був батьком, чоловіком, сімєю
Ти правий, погодився Михайло, але я знайшов тебе.
Ось це так! підхопив Кирило. Ти нашого діда вподобав!
Всі, заливаючись сміхом, обіймали Кирила, а Дід Мороз гладив бороду, а Снігурочка й баба Віра витирали сльози.
Яке ж було третє бажання? запитала Ганна, дивлячись на свою онучку.
Я попросила щуку подарувати мені сестричку, щоб було веселіше, підморгнула Орися.
Сміх лився, а руки плескали в радість.
Минуло ще один рік. 31 грудня під ворота Валентини під’їхав знайомий джип. Відкривши задні двері, Михайло допоміг Катерині вийти з яскравим пакунком. Кирило гордо ніс переноску з коляскою. Сестричку назвали Ганночка на честь тієї рибалки, що у той магічний день спіймала три щуки, які справді виконали маленькі бажання дітей.
