Скуй мою печаль
Найменше Олені подобалося працювати з дітьми. Це важко, виснажливо й небезпечно. Простір можливостей навколо дитини ще не сформовано, ризик «притягнути» зовсім небажані події надто високий.
Дитина перебуває в біополі матері, отже, доведеться працювати і з нею. До того ж діти неймовірно люблять фантазувати. Хто не мріяв у дитинстві про магічні здібності? Не вигадував собі чарівного друга? Кожне слово такого «клієнта» треба було перевіряти, що значно ускладнювало роботу.
Коли Олена побачила на порозі жінку у витонченій чорній сукні, з яскраво-червоними губами й темно-блакитними повіками, вона навіть не здригнулася. До неї часто приходили екстравагантні особистості. Але хлопчик років десятьох, що боязко ховався за спиною матері, змусив відьму насторожитися. Вона вже збиралася сказати, що з дітьми не працює, коли пані різко перебила:
— Ми записані. Я Мар’яна, телефонувала вчора. У мене ще кошеня на аватарці, пам’ятаєте?
Кошеня Олена пам’ятала.
— Заходьте.
«Може, проблеми в Мар’яни, а хлопчика просто не з ким залишити?» — сподівалася відьма, непомітно розглядаючи клієнтку. Мар’яна була повненькою, ще привабливою жінкою років сорока п’яти. Про таких кажуть: «у самому розквіті». Макияж у неї був яскравим, трохи грубуватим, руки прикрашали численні браслети, що дзвеніли при кожному русі, а жестикулювала Мар’яна багато й різко. Чорна сукня… Нащо це? Вирішила додати таємничості? Тримає траур? Так чи інакше, вона носила чорне з очевидним задоволенням, немов грала роль. «Любителька вистав. Зараз і мені доведеться стати глядачем», — здогадалася Олена.
— У мене помер чоловік, — трагічно почала жінка. Дістала хусточку й обтерла абсолютно сухі очі.
— Співчуваю, — ввічливо відповіла відьма, — але я не займаюся спиритичними сеансами. Вважаю це небезпечним і марним.
Не отримавши очікуваної реакції, пані спробувала з іншого боку.
— У нашому роду були чаклуни, — драматично прошепотіла клієнтка. — Моя прабабуська ворожила, а семиюрідна тітка…
«Дозвольте вгадати, теж ворожила?» — Олені знадобились усі сили, щоб стримати саркастичну посмішку. Кількість спадкових «відьом», «чаклунів» і «шаманів», що ось-ось роздерли б її двері, останнім часом досягла критичного рівня. Якщо добре порпатися, у кожній родині знайдеться хтось, хто таємно практикував магію. Вона, попри всі забобони, була й залишається поширеним заняттям. Але хіба стане людина великим боксером лише тому, що її дідусь виходив на ринг? Те саме й із чаклунством.
— Отже, у нашій родині є Дар. Він передається з покоління в покоління. Мене, слава Богу, — жінка плюнула через ліве плече, але Олена встигла помітити розчарування в її очах, — ця доля оминула. А ось мій син Тарас… він, — її очі спалахнули незрозумілою відьмі гордістю, — бачить привидів!
«Бачить привидів, каже? Справа кепська». У Олени було кілька варіантів. Перший і найвірогідніший — початок шизофренії. Вона щиро не розуміла, чому батьки ведуть дітей, які страждають на галюцинації, не до психіатра, а до екстрасенсів. Другий варіант — у родині справді є «Дар». Зазвичай так називають біса, що передається з роду в рід.
— Розкажи, як до тебе приходять привиди! — вимагала мати. Хлопець почав говорити неохоче, лише тому, що попросили.
— Не привиди, а привид. До мене щоночі приходить тато…
Тарас замовк і безпорадно подивився на маму. Мовляв, я все сказав, можна йти додому? Та не помітила цього погляду. Вона гордо випрямилася. Так виглядають, коли хочуть похизуватися обдарованою дитиною, демонструючи щоденник із відмінками чи грамоти.
«Некроприв’язка? Чи причина чисто психологічна? Хлопчикові бракує тата, ось і…» — відьма змовкла. За спиною хлопчика маячив темний силует. Не батько. Істота немилосердно впілась у Олену очима. По шкірі пробіг мороз. Відьма зусиллями залишилася спокійною. Скоріш за все, хлопчикові дістався біс. Справа була серйознішою, ніж вона сподівалася.
— Знаєте, я ось що подумала: на шоу «Битва екстрасенсів» ніколи не було дітей! Це ж буде справжній успіх, бомба! Хлопчик-чаклун!
Тарас зігнувся на стільчику, перелякано втягнув голову в плечі, шкодуючи, що взагалі почав говорити. Так, Мар’яна любить «шоу» набагато більше, ніж відьмі здалося спочатку.
— У вас дуже сильна енергетика. І аура… надто щільна. Щоб діагностувати вашого сина, мені потрібно залишитися з ним наодинці, — відьма швидко випроводила скажену мамцю за двері. — Посидіть у дворі, прогуляйтеся магазинами. Повертайтеся за годину.
Мар’янаВідьма глибоко зітхнула, готуючись взяти на себе біль маленького Тараса, щоб той нарешті зміг подивитися на світ очима, вільними від тіней минулого.
